Читати книгу - "Іллірія, Марія Заболотська"

96
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 97
Перейти на сторінку:

Тут я помітила, що під сплутаним волоссям видніється запечена кров - брова Віко була розсічена. Мабуть, старший Брана і зараз підкріплював гнівні слова щодо молодшого сина рукоприкладством.

- Пане Віко, ви нетвердо стоїте на ногах, - сказала я з жалістю. - Присядьте на кушетку, а я сходжу по рушник. У мене залишилося трохи чистої теплої води...

Навіть на суперечки у Віко Брана, здавалося, не залишилося сил. Він мовчки прийняв мою невелику допомогу, а потім раптово запитав:

- Ви не заперечуєте, якщо я трохи посплю? Уже кілька діб я не змикав очей - коли я повертаюся від вас у Мальтеран, там розпал веселощів і гості дружно дивуються, де мене носили чорти - тож покинути їх я не можу вже до ранку...

Я, трохи засумнівавшись, вказала йому на ліжко, адже кушетка була зовсім куцою, і спати на ній міг хіба що карлик. Віко, важко ступаючи, пройшов туди й незграбно влігся на самому краю.

- Можете прилягти поруч, - пробурмотів він, плутаючись у словах. - Я безпечний для вас рівно настільки ж, наскільки нікчемний для батька...

Запрошенням цим я спочатку знехтувала, деякий час присвятивши пошукам альбому, який збиралася показати Флорен. Потім, раптово захопившись, гортала сторінку за сторінкою, і мені здавалося, що вітер із полів Венти прилетів до моєї кімнати, несучи із собою аромат сухого літнього різнотрав'я. Я давно вже не торкалася альбому, після смерті Лесса втративши всякий інтерес до малювання, як, зрештою, і до всього іншого. Тепер же кожен начерк воскрешав у пам'яті безтурботні літні та весняні дні, подібні до яких мені не судилося прожити знову. Але ж іншого щастя я не знала, і навіть мріяти мені стало ні про що - якщо не блиск крилець метеликів над сонним струмком, то що тоді залишалося доброго для мене в цьому світі?..

Коли від втоми в мене почало різати очі, я, подумавши, що й справді страхатися якихось неподобств з боку Віко вже не на часі, лягла поруч із ним. Він спав тихо, ледь чутно дихаючи, обличчя його виглядало змученим і передчасно постарілим. Але сон його був неглибоким: ледь моя голова торкнулася подушки, його очі відкрилися - ми лежали віч-на-віч, зовсім поруч.

- Але всеж таки ви не кохаєте Ремо Альмасіо, - раптом вимовив Віко. Його погляд був спрямований на мою руку - точніше кажучи, на палець, вправно перев'язаний Арною.

Я не знайшлася, що відповісти від несподіванки, а коли, нарешті, змогла відкрити рота, щоб сказати: «Не вашого розуму справа!», Віко знову спав. З думкою, що розбуджу і випроваджу його за кілька годин, я теж заплющила стомлені очі, думаючи, що все одно не зможу заснути, коли поруч зі мною лежить чужий чоловік. Але всупереч усім здоровим міркуванням я одразу ж провалилася в глибокий сон, схожий на непритомність - вже багато місяців я не спала так спокійно. Лише завдяки милості вищих сил я не втрапила в халепу - перед світанком мене немов хтось штурхнув. Я, підхопившись, побачила, що свічка давно догоріла, а небо вже починає сіріти. Добре ще, що слуги Еттані не мали звички прокидатися до світанку - через домосідництво пані Фоттіни тутешній побут був розміреним і неквапливим.

Я поспіхом розштовхала Віко, який цього разу не став наді мною знущатися і покинув кімнату так швидко, як я й просила.

1 ... 28 29 30 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Іллірія, Марія Заболотська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Іллірія, Марія Заболотська"