Читати книгу - "Ніжна дівчинка мільйонера, Кіті Лав"

14.2 Погані новини з дому

Я відчула, як очі наповнюються слізьми щастя. Серце шалено калатало, а губи тремтіли.

— Олеже… — прошепотіла я, вдивляючись у його кохані очі.

Він не відводив погляду, чекаючи мого рішення. Але воно вже давно було в моєму серці.

Я глибоко вдихнула, усміхнулася крізь сльози і, зворушено кивнувши, прошепотіла:

— Так.

Олег буквально світився від щастя. Його очі палали, а усмішка стала ще ширшою. Не вагаючись ні секунди, він схопив мене за талію, притягнув ближче й палко поцілував.

— Ти зробила мене найщасливішим чоловіком, кохана, — прошепотів він, зариваючись пальцями у моє волосся.

Я сміялася крізь поцілунки, відчуваючи, як хвиля тепла й любові накриває нас з головою. Олег підняв мене на руки й, не відриваючи губ від моїх, поніс у бік ліжка.

Ми впали на м'які простирадла, наші тіла сплелися в одному ритмі, а світ навколо розчинився, залишивши лише нас двох і наше безмежне кохання.

Я розплющила очі, і перше, що побачила — це перстень на моїй руці. Маленький діамант виблискував у ранковому світлі, ніби нагадуючи, що все це — не сон. Я провела пальцем по металу, ще не вірячи, що це сталося насправді.

Обернулася — Олега поруч не було. Я потягнулася рукою до його подушки, ще теплої після його тіла. В тиші номера почувся знайомий звук — у ванній шуміла вода.

Я усміхнулася і закрила очі, намагаючись знову пережити вчорашній вечір. Як він дивився на мене, як хвилювався, як тремтів, коли надягав перстень на мій палець. Моє серце закалатало від цих спогадів.

Олег зайшов до кімнати, витираючи волосся рушником. Краплини води стікали по його ключицях, і я мимоволі затримала на ньому погляд. Він усміхнувся, нахилився до мене і торкнувся губами моїх.

— Доброго ранку, моя наречена, — прошепотів він, дивлячись мені просто в очі.

Я відчула, як у грудях розливається тепло від цих слів. Моє серце ще не звикло до цього нового статусу, але звучало це приголомшливо.

Та раптом кімнату наповнив різкий звук телефону. Олег тихо вилаявся і випростався, дістаючи мобільний з тумбочки. Він поглянув на екран, і його обличчя миттєво змінилося — легка усмішка зникла, а погляд став серйозним.

— Хвилинку, — сказав він, відходячи до вікна.

Я лише мовчки спостерігала, відчуваючи, як легкий неспокій починає підкрадатися до мене.

Розмова коханого була коротка. Я уважно спостерігала за Олегом, коли він поклав телефон на тумбочку. Його брови були насуплені, погляд став відстороненим. Я відразу зрозуміла, що щось не так.

— Що трапилося? — занепокоєно запитала я, сідаючи на ліжку.

Він провів рукою по волоссю й важко зітхнув.

— Мені подзвонив Андрій… Батько захворів. Ситуація серйозна. Нам потрібно повернутися додому раніше, — сказав він, дивлячись мені прямо в очі.

Я відчула, як щемить у грудях. Олег не часто говорив про батька, але я знала, що їхні стосунки були непростими. І все ж, це була його родина.

— Як він? Що кажуть лікарі? — запитала я, хапаючи його за руку.

— Поки що невідомо… Але я не можу залишатися тут, поки він у лікарні, — відповів він, стискаючи мої пальці.

Я кивнула. Відпочинок, романтика, щасливі моменти — все це зараз відійшло на другий план. Головне, щоб з його батьком усе було гаразд.

— Я з тобою, — м’яко сказала я.

Олег уважно подивився на мене, а потім притягнув до себе в обійми.

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍