Читати книгу - "Перлина з глибин, Катя Губська"

Епілог

Море було тихим, а небо — безкрайнім, з мільйонами зірок. «Сріблястий Ворон» м’яко плив, залишаючи за собою слід на спокійній поверхні океану. Корабель здавався частиною цього нескінченного простору, що обіймав їх спокійною, але загадковою нічною тишею.

Кайла стояла на кормі, вдивляючись у безмежний простір перед собою. В руках вона тримала Перлину — тепер вже зовсім іншу, ніж та, що зберігалась у глибинах храму. Вона не була просто магічним артефактом — це був символ її власного шляху, який вона пройшла, і того, що ще попереду.

Ейрін підійшов до неї, його погляд був спокійним, але у ньому приховувалась таємниця, яку вони обидва відчували.

— Тепер усе змінилось, правда? — сказав він тихо.

Кайла усміхнулась, але в її очах все ще блищала тривога.

— Так. Але ми лише почали. Ми знайшли частину правди, але є ще багато шляхів, багато рішень, які треба прийняти.

Ейрін зробив крок до неї, їхні погляди зустрілись. Між ними було більше, ніж просто кохання. Було щось глибше — те, що пройшло крізь час і простір, через боротьбу і втрати. Він простягнув руку.

— Я готовий йти разом, куди б не вела дорога.

Вона подивилася на нього з легкою посмішкою і вклала свою долонь в його. Погляд її став зосереджений.

— Ти знаєш, що це не кінець, правда? Те, що ми знайшли, лише відкрило нові двері. І ми ще не знаємо, що за ними.

Зітхнувши, вона подивилась на Перлину в руках.

— Острови, моря... ми повернемось до місця, де все почалось, але вже з іншими знаннями, з іншою силою. Є ще ті, хто шукає цю силу. І ми маємо бути готові.

В цей час на палубі зібрались і решта друзів — Картан стояв біля штурвалу, знову як завжди зосереджений. Джейн, весело сміючись, підходила до них.

— Ну що, ми знову в морі? Час повернутись додому, чи залишитись у пошуках ще більш великих таємниць? — сказала вона з легким усміхом, поглядаючи на Картана, як завжди з легкою дотепністю.

— Джейн права. Ми маємо ще багато невідомого попереду. То яку дорогу оберемо, капітане?

Ейрін посміхнувся.

- Завтрашній світанок покаже, - він подивився на кожного зі своїх друзів. – Ви зі мною?

— Друзям завжди є місце у нашій подорожі. Тому що, коли йдемо разом, шлях стає менш страшним, - додала Кайла. - Ми це пройшли разом.

Картан відкинув волосся, кивнувши їй з легким піднесеним настроєм.

— Ми - поряд. Дружба — це та сила, що тримає нас на поверхні, коли все навколо хоче нас поглинути.

Джейн засміялась.

— А інколи й ми тримаємо їх на поверхні, коли їхні ноги слабо тримаються на землі!

Усмішка не сходила з обличчя Кайли, а обидва чоловіки підтримали її поглядом, розуміючи, що шлях далі буде складним, але вони не злякаються, бо разом — їх сила.

Задоволено глянувши на горизонти, де почало вставати сонце, вони відчули, що майбутнє ще не написане, а їхня подорож тільки починається.

Кінець… чи початок?

Кінець