Читати книгу - "Ходіння по муках"

149
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 290 291 292 ... 323
Перейти на сторінку:

— З півсотні наберемо… Своїх ви у нас залишіть, потім обміняємо… їй-богу, адже він нам жити не дасть.

Поки бігали за кіньми та пересідлували, Вадим Петрович, розминаючи ноги, підійшов до жінок. Вони, бачачи, що людина щось хоче спитати, приступили ближче.

— Красильникова я знав ще в германську війну, — сказав він. — Брат у нього був жонатий, а сам він, здається, був не жонатий. Як він тепер? Сімейний?

Жінки, не розуміючи ще, до чого він хилить, охоче заговорили:

— Жонатий, жонатий…

— Та який він жонатий! Не жінка вона йому…

— Ну, жив просто з нею…

— І не так… Товаришу військовий, я тобі розкажу… Виграв він цю жінку в карти у Махна і привіз її сюди, хотів з нею одружитися… Вона, звісно, каже йому, женись, тільки жити по-мужицьки я не звикла… Бо сама вона з панів, вродлива, молода… А обійстя у Альошки ще минулої осені німці спалили… От він і почав будуватися… А тут ще пішли ці діла з Яковом…

Третя жінка, ще більш поінформована, протовпилась до Вадима Петровича:

— Слухай, бив він її, так бив, товаришу командир, та не вдалося йому, окаянному чортові, її вбити… З березня місяця вона у нас вчителькою…

— Так, так, — промовив Вадим Петрович, покашлюючи, — що ж, вона й зараз тут, на селі?

Жінки стали поглядати одна на одну. Тоді четверта, яка тільки що підійшла:

— Вивіз він її, в тачанці під сіном, живу, мертву, — не знаємо…

Маленький хлопчик, що дивився зачарованими очима на Рощина, — на шаблю з мідною рукояткою, на запорошені чоботи з шпорами, на великого годинника на руці, на револьвер з шнуром, — мало не падаючи назад, щоб побачити його обличчя, сказав грубим голосом:

— Дядечку, брешуть вони. Вони про тьотю Катю нічого не знають. Я все знаю.

Худенька, з болячкою на губі, некрасива дівчинка, що стояла за його спиною, сказала:

— Дядечку, ви йому вірте, цей хлопчик усе знав.

— Ну, що ти знаєш?

— Тьотю Катю Мотрона на станцію завезла. Тьотя Катя не хотіла їхати та як заплаче, а Мотрона — теж як заплаче… Потім тьотя Катя мені сказала: «Я повернусь, скажи дітям…» Альошка на тачанках в село в’їжджає, а Мотрона з тьотею Катею з другого кінця виїхали!.. Як вони на гору виїхали, так з воза мене й зігнали…

— По конях!.. — крикнув Чугай.

Вадиму Петровичу не вдалося дослухати. Загін на свіжих конях, з кулеметними тачанками вирушив з села. Поруч з Чугаєм і Рощиним скакав, підкидаючи лікті, низенький чорний чоловік з тих, кому весь цей день довелося просидіти в колодязі по пуп у воді й болоті. Він так і виліз охляп на коня, весь зашкарублий, у подертій сорочці, босоніж, із скуйовдженою бородою. Він повів загін в обхід до дубового лісу, куди бандитам була одна дорога в цих місцях.

Туди встигли ще завидна й почали обступати ліс, залишаючи один вільний вихід бандитам, — в засаду. Низьке сонце з-під глянсового листя пробивалося між кривими стовбурами, кінь під Вадимом Петровичем ішов неспокійно, мотав головою, спинявся, покусював себе за коліна, бив задньою ногою по череву. Він нарешті кинув повід і тримав карабін обома руками напоготові, Сонячне


Ш

проміння з хмарами комарів, що золотилися в ньому, рябило і смужило ліс, — трудно було що-небудь розглядіти попереду і збоку від себе, де — праворуч і ліворуч — рідким ланцюжком, обережно похрускуючи сушняком, пробиралися спішені курсанти крізь пагінки й високу папороть.

Десь тут, як попереджав провідник, мала бути лісникова сторожка й дорога, якою бандити тільки й могли проникнути в лісову гущавину. Порослий мохом дах, що осів сідлом, показався несподівано за кілька кроків. Вадим Петрович зупинився, придивляючись з-за густих заростей. Неголосно посвистав. Дужче й ближче затріщав сушняк під ногами курсантів. Він знову рушив конем, проїхав крізь кущі й побачив занедбану сторожку, — на невеликій галявині коло неї стояло кілька розпряжених тачанок, валялося якесь манаття й ганчір’я. Бандити звідси пішли.

Вадим Петрович, тримаючи напоготові карабін, обережно почав об’їжджати сторожку. Олексій Красильников так само обережно задкував поперед нього від одного рогу до другого, маючи намір заволодіти конем цього вершника. Рощин, озираючись, спинився коло бічної стіни, Олексій — коло передньої, з вибитим вікном і зірваними дверима. Щоб усе зробити без галасу, він тримав тільки ножа напоготові. Коли Рощин виїхав з-за рогу, Олексій з ножем кинувся на нього, але Рощин встиг загородитися карабіном. Олексій, одскочивши, сильно вдарився спиною об стіну сторожки. Ніж у нього випав, він дивився на Вадима Петровича, на ожилого мерця. Заверещав від забобонного жаху і, нагнувшись, побіг, безладно махаючи руками.

— Олексію, — крикнув Рощин, шарпнув повід і поскакав за ним. Олексій раптом, добігши до дерева, вхопився за нього, обняв, притулився обличчям до дубового стовбура. Спина його здригалася. Рощин на ходу зіскочив з сідла і майже впритул почав стріляти в Олексієву широку спину.

— Тут вона жила?

— Ага.

Рощин, нахилившись, переступив через поріг у скособочену хатину, з одним віконцем, таким низеньким, що лопухи знадвору зовсім закрили його. В зеленуватому світлі коло віконця, на столі, теж маленькому й низенькому, лежали зошити, зшиті з шпалер, і кілька книжок.

Один із зошитів був розгорнений, і біля нього — пляшечка з чорнилом і перо. Значить, Катя встигла тільки вибігти. Він присів навпочіпки перед столом. Маленький хлопчик, тихенько прикривши рота рукою, почав давитися сміхом і вказувати очима Рощину на піч.

В челюстях печі, на припічку, сиділо галченя, з круглими, дурними очима, — мабуть, впало з комина, де було гніздо. Побачивши, що на нього звернули увагу, галченя, допомагаючи

1 ... 290 291 292 ... 323
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ходіння по муках», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ходіння по муках"