Читати книгу - "Тотальний опір. Частина 1"

зброї жертвою. А саме цим завершиться будь-яка капітуляція і відмова від малої війни.

Аргументи за і проти малої війни

Противники малої війни завжди наводять три основні аргументи:

1. Форми боротьби малої війни становлять загрозу не лише для ворога, але й для т. зв. «внутрішнього порядку» власної держави.

2. Мала війна вестиме до жорстоких репресій і, отже, до численних жертв серед населення.

3. У малій війні нехтують «законами й традиціями війни».

На перший аргумент можна навести такі контраргументи:

■ прийнятного для нас політичного порядку ворог не збереже: сучасні війни — це «війни світоглядів», у яких ідеться про «бути чи не бути», і сьогодні їхньою метою вже не є військова перемога, а цілковита інтеграція в ідеологічну сферу;

■ ті, хто утримуються від боротьби руху опору, у повоєнний час, що рано чи пізно настане, будуть морально зламані й утратять свій політичний вплив або й право голосу;

■ ті, хто активно чи пасивно співпрацюють з ворогом або ж його поплічниками, не тільки програють війну, але й утратять честь;

■ політичний і моральний вплив тих, хто активно співдіятиме в боротьбі руху опору, у післявоєнний період тільки зросте.

На другий аргумент можна відповісти таке:

■ період окупації тоталітарним ворогом так чи інак обернеться для нас значними людськими й економічними втратами, і цього факту не змінить добровільна відмова від малої війни: якщо ми дозволимо супротивникові безперешкодно вгніздитися на нашій території і організовувати її для його власних військових цілей, то потрапимо хіба що під обстріли повітряних сил і зброї далекої дії вільного світу, який продовжуватиме боротьбу;

■ у будь-якому разі краще загинути у бою з ворогом країни, ніж від зброї союзників, гаруючи рабом на ворога на якійсь фабриці!;

■ навіть якщо не відразу, то напевно за якийсь час населення обов'язково розпочне боротьбу з окупаційними військами, які представлятимуть тоталітарний режим: адже ті, що прагнуть більшого, ніж просто вижити, раніше чи пізніше збунтуються проти нав'язаного постійного й брутального примусу; споконвіку боротьба за світогляд і політичні переконання була запеклішою, ніж — за кусень хліба!; бойові дії майже завжди будуть спричинені вчинками в стані афекту.

А щодо третього аргументу скажемо таке:

■ безжальне ведення бою тоталітарними силами неминуче призведе, на жаль, до загального здичавіння, а тому й огрубіння військових традицій[12]: ми не можемо заплющувати очі на такий розвиток подій; ми мусимо — хочемо цього чи ні — зробити відповідні висновки!; а т. зв. «партизанські безчинства» Другої світової війни були, не в останню чергу, лише відповіддю на безжальність тоталітарного агресора;

■ загалом, і у малій війні можна дотримуватися законів і традицій звичайної війни.

Висновки

Загалом, нам ідеться про таке:

1. Зберегти волю до самоутвердження («віру у свою справу») і виграти, таким чином, пропагандистську та деморалізаційну війну, що передує військовому конфліктові («духовний захист країни»).

2. Протидіяти терористичній дії атомного бомбардування, або ж — погроз застосувати його («цивільна оборона»).

3. Загальмувати «війну на її невпинному марші», ведену при максимальному зосередженні сил, аби якомога далі відсунути «операцію зі знищення Швейцарії» (з видалення цієї «демократичної болячки» з центру окупованої Європи).

За умови несприятливого розвитку подій (поразка регулярної армії), продовжувати боротьбу шляхом ведення малої запеклої війни і організації цивільного руху опору стільки часу, скільки буде потрібно[13].

Існує чимало сумнівів і застережень щодо малої війни. Деякі «фахівці» заявляють, що в технічну епоху партизан і боєць руху опору не мають жодних шансів. Через те, що нам бракує важкого озброєння, ми схильні переоцінювати роль техніки, вбачаючи в ній єдиний засіб порятунку. Однак не обманюймо самі себе! Наступна війна перебуватиме рівною мірою в світлі ідеології і техніки. Маючи численні технічні інновації, ми легко можемо забути про ідеологічну складову. Для нас це тим більше небезпечно, що гонку озброєння нам не виграти ніколи. Ми у кращому разі зможемо більш-менш вирівнятися за рівнем розвитку. А це ще більше має спонукати нас не занедбувати інші складові.

Попри те, що швейцарців характеризує загалом чимало людських недоліків та слабкостей, окремо взятий швейцарський громадянин не стане у разі поразки та окупації пасивно спостерігати за тим, як ворог депортуватиме десятки тисяч його співгромадян як підневільних робітників, ліквідовуватиме тисячі осіб, у яких вбачатиме потенційного ворога, а нашу молодь перевчатиме на зразках освітньої системи, яку ми б ніколи не схвалили.

Саме для цього останнього і веденого у ситуації крайнього розпачу бою ми маємо запропонувати нашим людям відповідний посібник, адже самої волі до опору ще не достатньо. Так, ця воля до опору слугуватиме необхідною базою. Та необхідно знатися на тактиці й техніці. Помилкові уявлення, як і недостатня підготовленість, призведуть до зайвих втрат.

Ми не маємо права бездумно дозволити собі скотитися до цілком імовірної окупації.

В оборонній війні проти нашого ймовірного супротивника — що цілком може трапитися — ми будемо змушені — хочемо ми цього чи ні — вступити «в останній бій» і боротися з усією затятістю й силою віри, не поступаючись перед вірою і затятістю нашого фанатичного ворога!

Раніше громадяни могли не брати участі в боях, спокійно передаючи право на це відносно невеликій частині народу — армії. З появою тоталітарних сил ситуація змінилася. Не можна було капітулювати перед фашистами та націонал-соціалістами, не можна буде капітулювати і перед комуністами!

Упевненість у тому, що боротьба припиниться лише тоді, коли буде депортовано чи убито останнього швейцарця, мала б стати такою ж складовою оцінки ситуації чужинським генеральним штабом (тобто, чи виплатиться операція «Швейцарія» взагалі), як і наявність кількох сотень танків та літаків[14].

Планувати з урахуванням можливої війни і потенційної поразки є однією з основ підготовки до оборони малої держави!

Завдання малої війни

Оперативні завдання:

■ Продовження опору в захоплених супротивником областях країни або ж продовження боротьби після поразки регулярної армії з метою продовження війни.

■ Для слабких націй або таких, котрі не можуть успішно воювати, мала війна може стати навіть важливішою за бої організованої армії! Ось відповідні історичні приклади[15]:

■ Усю окуповану територію потрібно впровадити у стан перманентного неспокою, щоби нікому не дати можливості пересуватися поодинці і беззбройно.

■ Формації малої війни повинні викликати за лінією ворожого фронту страх і сум'яття, змушуючи супротивника до продуманих заходів безпеки, що поглинатимуть його сили і призводитимуть до втрат і матеріальних збитків. Ось відповідний приклад з