Читати книгу - "Спокута сатани"

солідного незалежного становища. Тому я ризикнув звернутись до нього з проханням позичити мені п'ятдесят фунтів стерлінгів. У листі, без сумніву, містилася його відповідь, і я вагався, перед тим як розкрити конверта.

− Звичайно, буде відмова, − сказав я майже голосно.

Яким би прихильним до вас не був приятель за всіх інших обставин, на прохання позичити грошей він неодмінно виявить брак чуйності. Він висловить свої співчуття, звинуватить професію і взагалі кепські часи та запевнить, що все невдовзі минеться. Мені це було добре відомо. Урешті, чому я мав би сподіватися, що цей мій приятель не такий, як інші? Я не мав на нього жодних прав − усе обмежувалось кількома сентиментальними спогадами про Оксфорд.

У мене вихопилося мимовільне зітхання, і на мить очі пойняло туманом. Знову я бачив сірі вежі церкви Марії Магдалини, чудові зелені дерева, що затінювали доріжки всередині й навколо старого милого університетського міста, де ми − я та людина, чий лист я наразі тримав у руках, − разом гуляли, уявляючи себе молодими геніями, народженими, щоби перетворити світ. Ми обидва любили класиків: ми були сповнені Гомера, наснажені думками і принципами всіх безсмертних греків та римлян. У ті далекі замріяні дні ми думали, що створені з речовини, з якої постають герої. Однак вихід на життєву арену незабаром зруйнував наші високі фантазії; ми виявилися звичайними робочими одиницями − не більше; проза щоденного життя відсунула Гомера на задній план, і ми невдовзі відкрили, що суспільство дужче цікавилось останнім скандалом, аніж трагедіями Софокла або мудрістю Платона. Без сумніву, було неймовірним глупством мріяти, буцімто ми могли перетворити світ; утім, і найзатятіший цинік навряд чи стане заперечувати, що відрадно озирнутись назад, на дні юності, в які, може бути, він сам − бодай єдиний раз у житті − мав шляхетні прагнення.

Лампа горіла слабо, й мені довелося заправити її, перед тим як узятися до читання листа від мого приятеля. У сусідній кімнаті хтось грав на скрипці, і грав добре. Ніжні звуки лилися з-під смичка, і я слухав, несвідомо радіючи. Охлянувши з голоду, я впав у стан, подібний до заціпеніння, і мелодія, що долинала, збуджуючи в мені солодке відчуття краси, приборкала на мить ненаситну тварину, яка прагла їжі.

− Грай, грай! − пробурмотів я, звертаючись до невидимого музиканта. − Ти вправляєшся на своїй скрипці, певна річ, задля заробітку, що підтримує твоє існування. Можливо, ти якийсь бідак із дешевого оркестру чи, може, навіть вуличний музика, змушений жити поряд із «джентльменом», який помирає з голоду; ти не можеш мати надії на те, що коли-небудь увійдеш у моду і гратимеш при дворі; якщо ж ти маєш таку надію, то це безумство! Грай, друже, грай! Звуки, які ти видобуваєш, дуже приємні і навіюють думку, що ти щасливий, хоча я маю сумнів у цьому. Чи в тебе теж усе зійшло на порох?..

Музика тихшала і ставала жаліснішою; їй тепер акомпанував стукіт граду по шибках. Вітер зі свистом удиравсь у двері й завивав у каміні − вітер, холодний, як подих смерті, і пронизливий, немов голка. Я тремтів і, нахилившись до чадної лампи, приготувався до читання.

Заледве я розірвав конверт, як із нього випав на стіл чек на п'ятдесят фунтів, які я міг отримати у знаному лондонському банку. Моє серце сповнилося полегшенням і вдячністю.

− Я був несправедливий до тебе, старий товаришу! − вигукнув я. − Ти маєш серце!

І, глибоко зворушений милосердям друга, я уважно прочитав його листа. Лист був не дуже довгий, вочевидь, його написали поспіхом.

Любий Джеффе!

Мені боляче чути, що ти перебуваєш у скруті; це свідчить про те, що дурні голови ще процвітають у Лондоні, якщо людина з твоїм обдаруванням не може обійняти належного їй місця в літературній царині. Гадаю, що справа полягає в інтригах, і лише гроші можуть їх зупинити. Тут п'ятдесят фунтів, які ти просив; не поспішай повертати їх. Я хочу тобі допомогти цього року і виряджаю до тебе друга − справжнього друга, завваж! Він передасть тобі рекомендаційного листа від мене, і, між нами кажучи, старий, ти зробиш найкраще, якщо цілком доручиш йому всі твої літературні справи. Він знає всіх, обізнаний з усіма хитрощами редакторських прийомів, з усіма вихватками газетярських зграй. Крім того, він великий філантроп і має особливу схильність до спілкування з духівництвом.

Дивні смаки, скажеш ти, але він мені зовсім відверто пояснив причину такої прихильності. Він такий страшенно багатий, що дослівно не знає, куди подіти гроші, а високодостойні джентльмени церкви завжди охоче вказують йому шляхи їх витрачання. Він завжди радий довідатись про місця, в яких його гроші і вплив (він дуже впливовий) можуть стати в пригоді іншим. Він допоміг мені виплутатися з надзвичайно скрутного становища, і я його боржник. Я розповів йому про тебе і про твої таланти, і він обіцяв виручити тебе. Він може зробити все, що схоче; це вельми природно, позаяк на світі і моральність, і цивілізація, і решта всього підпорядковуються могутності грошей, а його каса, здається, невичерпна. Скористайся з його допомоги − він сам цього бажає, і напиши мені, що і як. Не переймайся стосовно п'ятдесяти фунтів, доки не відчуєш, що гроза обминула тебе.

Завжди твій Босслз.

Прочитавши недоладний підпис, я розсміявся, хоч очі мої були затуманені подобою сліз. «Босслз» − то було прізвисько, дане моєму приятелеві кількома з наших шкільних товаришів, і ні він, ні я не знали, як воно вперше виникло. Однак ніхто, крім професорів, не звертався до нього на ім'я − Джон Керрінгтон; він був просто Босслз, і Босслзом залишався навіть тепер для найближчих друзів. Я згорнув і сховав листа разом із чеком та, розмірковуючи, що за один мав бути той філантроп, який не знає, що робити з грішми, взявся до двох інших пакунків. Я відчував із полегкістю, що тепер, хай там як, можу завтра сплатити рахунок квартирній хазяйці, як обіцяв. Крім того, я міг замовити вечерю й запалити вогонь, аби надати веселішого вигляду моїй холодній та незатишній кімнаті.

Але перед тим як скористатися з цих життєвих благ, я розкрив довгастий синій конверт, який скидався на загрозу судового протоколу, і, розгорнувши папір, дивився на нього, охоплений здивуванням. Що це означає? Літери стрибали перед моїми очима; збентежений, я перечитував папір знов і знов, нічого не розуміючи. Однак думка, що промайнула невдовзі, осяяла мене, наче електричний удар, змішавши