Читати книгу - "Третя світова: Битва за Україну"

Гітлером. При тому можливості капітулювати Гітлер нікому не давав. Він давав можливість вибору поміж смертю і перемогою. Тепер ми знаємо, хто переміг у цій війні та як скінчили Гітлер, Німеччина і німці — поразкою, розоренням країни та Нюрнберзьким процесом.

Я думаю, що аналог Нюрнберзького процесу проти Путіна відбудеться в Севастополі. Всі підсудні, окрім тих, хто накладе на себе руки, доживуть до того дня, коли їм зачитають вирок. Я хочу, щоб ці майбутні підсудні (принаймні деякі з них) почули свої імена вже зараз: це міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров (що виконує сьогодні біля Путіна функції Ріббентропа, повішеного за вироком Нюрнберзького трибуналу); це міністр оборони Росії Сергій Шойгу; це В'ячеслав Сурков, політичний та ідеологічний автор проекту «Захоплення України»; це колишній директор ФСБ, нинішній секретар Ради Безпеки Микола Патрушев, відповідальний за силові та каральні операції у війні з Україною; це російський фашист Дмитро Рогозін; це середньовічний мракобіс-націоналіст Олександр Проханов і кат свободи на російському телебаченні Костянтин Ернст; це і ті, хто за службовим обов'язком залишаються за кадром: генерали КГБ/ФСБ Сергій та Віктор Іванови, Ігор Сєчін. Це всі члени російського парламенту та Ради Федерації, які спочатку дали санкцію на введення російських військ до України, а відтак й на анексію Криму.

Ми згадаємо і мовчання Анатолія Чубайса, слухняного раба, який ніколи не заперечував своєму керівництву; і сором'язливу, напіввиправдовувальну заяву Олександра Волошина — одного з творців нинішньої путінської «вертикалі влади»; завжди маневруючого Володимира Познера, «випущеного» на західні канали точно так само, як «випускали» його на початку 1980-го, коли радянська армія увійшла до Афганістану. І він пояснював рідною англійською — ані на мить не червоніючи — що йдеться насправді про «обмежений контингент» та «визвольну місію». Ми згадаємо всіх, але це буде трохи пізніше — коли демократія здобуде свою чергову перемогу.

У березні 2014-го демократичний світ стояв перед складною дилемою, точно як і у 1938-му: починати війну з Путіним? Укласти глобальні антиросійські міжнародні угоди та ізолювати Росію, вводячи проти неї різноманітні санкції? Вичікувати, нічого не роблячи, сподіваючись, що пронесе? На жаль, не пронесе. Я роблю два прогнози, один з яких здійсниться. Вони відрізняються тільки календарним роком. Перший базується на історії Німеччини: вересень 2015-го. Другий — на тому, як склалася доля моїх книг («ФСБ підриває Росію» та «Корпорація: Росія і КДБ за доби президента Путіна»), що випередили час рівно на шість років: вересень 2020-го. Світ може розділитись на песимістів та оптимістів й обрати одну з цих дат початку Третьої світової війни.

Європа переможе в цій війні, бо Росія не в змозі вести її проти всього людства. Її результатом буде розпад Російської Федерації, на тлі якого розвал Радянського Союзу в 1991 році здаватиметься скромною репетицією перед прем'єрою. Я не маю підстав думати, що у теперішньої Росії вистачить внутрішніх сил, аби зупинити катастрофу, яка насувається. Путін — агресор і розпалює війну. Ця війна принесе Росії ганьбу, руїну та смерть. На Майдані українці довели, що готові померти за свою свободу. Неочевидно, що росіяни готові померти за імперські амбіції Путіна. До того ж за всю історію демократичний світ не програв у жодному протистоянні. Він виходив переможцем з усіх битв.

Юрій Фельштинський

Бостон, 2014

Розділ 1

Україна: екскурс в історію

З погляду історії, Україні не пощастило. Через своє розташування у центрі Європи вона опинилася між чотирма різними пластами цивілізації — західним та східним, північним та південним. Для України така позиція перетворилася — якщо не на трагедію, то на вічну проблему. Від початку власного існування, народам, що населяли цю територію, доводилося давати відсіч то західним, то східним сусідам. На неї сунули з півночі скандинавські племена, з півдня — кримські татари та турки. Україна постійно знаходилась у пошуках союзників задля порятунку. Однак те, що Україна є серцем Європи, обумовлювало стратегічний шанс стати зоною миру, а не конфліктів, мостом взаєморозуміння та партнерства між цивілізаціями, різноманітними за своїми ментальними засадами, культурою, релігією та традиціями.

Проблема України полягала в тому, що вона постійно була частиною іншої країни або провінцією чужої імперії. Тільки «з третьої спроби»: після Богдана Хмельницького в 1654 році, проф. Михайла Грушевського у 1917 році, розпаду СРСР у 1991 році — Україна отримала врешті-решт свою незалежність. Що являє собою Україна сьогодні? Одну з найбільших країн Східної Європи, другу після Росії європейську країну (603,5 тисяч квадратних кілометрів), співмірну з Францією та Німеччиною. Станом на 2014 рік — Україна нараховує до 43 млн постійних мешканців, посівши таким чином тридцять перше місце в світі. Територіально населення розподілено нерівномірно. Найбільш густо заселені індустріальні східні (Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Харківська) та аграрно-індустріальні прикарпатські області (Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька). Відносно нещільно залюднені окремі райони українських Карпат, Полісся та південних областей (Волинської, Житомирської та Херсонської).

Україну віддавна населяють народності різного етнічного походження. Сьогодні на цій землі мирно співіснують українці, росіяни, білоруси, євреї, поляки, татари, болгари та інші — всього понад сто великих та малих національностей. Українці є титульною нацією, що складає більшість населення країни — близько 78 %. Українці домінують практично у всіх регіонах, за виключенням Криму. Росіяни складають другу за чисельністю групу населення України — близько 18 % й населяють в основному східну та південну області країни. Потім ідуть білоруси, молдавани, кримські татари та болгари. Православне населення статистично переважає (88 %) та належить до низки конфесій: Української православної церкви (Московського патріархату), Української православної церкви (Київського патріархату) та Української автокефальної православної церкви (переважно українська діаспора за кордоном). Канонічний статус (визнання з боку автокефальних соборних (давніх) православних церков) має лише Українська православна церква (Московського патріархату). Багаторазові спроби об’єднатися та створити єдину соборну церкву успіхами поки що не увінчалися. Загальна кількість католиків (включно з греко-католиками) в країні досягає 4,8 млн людей. Мусульмани мешкають переважно в Криму (кримські татари) та, за різними даними, нараховують від 500 тис. до 1,2 млн людей.

На півдні Україна омивається Азовським та Чорними морями; на заході межує з Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією та Молдовою, на півночі та північному сході — з Білоруссю та Росією. Найдовший сухопутний кордон України з Росією та Білоруссю — трохи більше трьох тисяч кілометрів. Морські кордони з Росією складають 1355 кілометрів, однак до сьогодні вони не врегульовані. Географічний центр Європи (за