Читати книгу - "Помилка"

й назвала водієві свою домашню адресу.

Коли ми від'їжджали від аеропорту, на скло впали перші краплини дощу, і в моїй уяві враз постала така картина: у темні води річки поволі та невідворотно занурюється щось велике, масивне — усе глибше та глибше.

Мабуть, уперше за тривалий час я повелася відчайдушно, безтурботно й нерозсудливо.

Розділ З

Коли я ввійшла до свого темного порожнього будинку, уже лило ніби з відра. Скинувши промоклий діловий костюм і вдягнувши стару спортивну куртку та джинси, я відчула незначну полегкість.

А коли ввімкнула стереозапис, щоб насолодитися товариством блюзмена Стіві Рея Воґена, то відчула себе ще краще.

Потім вирішила не вмикати світла, а натомість дістала зі стінної шафи припалий пилом коробок зі свічками з ароматом квітів.

Будинок досить швидко став скидатися на церкву, а радше — на помешкання в одному дурнуватому відеокліпові Мадонни, де повсюди висять штори. Така асоціація надихнула мене ввімкнути на своєму айподі пісню «Я тебе вдягну» у виконанні її поп-величності й вивернути звук на всю котушку.

За двадцять хвилин у дверях задзеленчав дзвінок — то привезли відбивні з ягнятини, що їх я замовила дорогою додому.

Я забрала в хлопця-посильного брунатний пакуночок, пішла на кухню, нарізала часнику з лимоном та налила собі склянку «Санта-Марґеріти». Потім розігріла картоплю й почала накривати на стіл.

Для двох.

Після взяла пляшку «Санта-Марґеріти» й пішла нагору. Саме тоді я й помітила настійливе блимання червоного індикатора на своєму автовідповідачеві.

— А, привіт, Лорін. Це доктор Маркузе. Я саме виходжу з офісу й просто хотів повідомити, що ваші результати ще не прийшли. Розумію, ви чекаєте, тож щойно ми матимемо інформацію з лабораторії, я дам вам знати.

Відповідач клацнув і замовк. Відкинувши назад волосся, я глянула на себе в дзеркало й помітила легенькі зморшки на лобі та в куточках очей.

Уже минуло три тижні, як затримувалося моє місячне. Зазвичай це не є проблемою.

Та от тільки річ у тім, що я вважала себе безплідною.

Результати, про які говорив мій чуйний гінеколог, доктор Маркузе, стосувались аналізу крові й ультразвукового тесту. Саме він наполіг, щоб я пройшла це обстеження.

Ну от! Не встигла я переварити одну неприємність, а тут іще одна наступає їй на п'яти й дихає в потилицю.

«Цікаво, що розвалиться першим — моє здоров'я чи мій шлюб?» — подумала я.

— Спасибі, що з'явилися, докторе Маркузе, — промовила я у відповідач. — Ви, як завжди, дуже вчасно.

Розділ 4

Моє серце тьохнуло й занило. Вечеря на двох. І Пола серед цих двох не було.

Допивши призначену мені склянку вина, я зробила єдину розумну річ, котру можна було зробити за тих обставин: узяла пляшку з вином і пішла з нею нагору.

Там я налила собі третю склянку, витягла свою весільну фотографію та всілася на ліжко.

А потім сиділа, сьорбала вино й витріщалася на Пола.

Спочатку я не звернула особливої уваги на зміну в поведінці свого чоловіка, яка сталася після його останнього службового підвищення, коли він здобув дуже відповідальну посаду, пов'язану з напруженою працею. Звісно, я розуміла, що постійна напруга на роботі неминуче дасться взнаки, але я знала також, що кредитне фінансування було його спеціалізацією. Пол не раз казав мені, що це — його покликання і що ця робота добре йому вдається. Принаймні саме так він характеризував себе з професійного боку.

Тому я й не надала великого значення, коли Пол дещо відсторонився від мене, коли раптом почав уникати сідати разом зі мною за стіл, виявляв байдужість у ліжку. «Увага й зосередженість потрібні йому на роботі», — міркувала я. І заспокоювала себе: це ж ненадовго. Зараз він пришпорив себе, щоб досягти успіху, а потім — розслабиться. Або зазнає невдачі, бо бува й таке. Тоді я залижу його рани, і ми повернемось до колишнього, нормального ритму життя. І знову мене тішитимуть і його ямочки на щоках, і його чарівна посмішка. І ми знову станемо друзями-нерозлийвода.

Я витягла шухляду нічного столика й дістала звідти свій браслет-амулет. Його купив мені Пол на мій перший після нашого весілля день народження і не де-небудь, а в престижному дитячому магазині «Лімітед Ту». Я мала їх уже шість, але цей, найперший, був найулюбленішим — сердечко зі штучного діаманта. «На знак мого кохання», — сказав Пол, даруючи мені браслетку.

Не знаю чому, але ці нехитрі дрібнички, що були сентиментальним виразом щирого хлопчачого кохання, важили для мене в мільйон разів більше, ніж обіди в дорогих та престижних ресторанах, куди водив мене Пол, щоб відсвяткувати день моїх народин.

Цього року Пол повів мене до нового супермодного закладу «Пер Се», що відкрився в Тайм-Ворнер-Центрі. Але я так і не дочекалася подарунку — навіть після крем-брюле.

Він забув купити мені амулет. Забув або просто не схотів.

І це стало першою ознакою справжньої біди.

І біда не змусила на себе довго чекати: вона прийшла у вигляді молодої білявки, з якою я бачила свого чоловіка коло його офісу на Перпл-стрит і яку він водив до готелю «Сент-Реджис».

І про яку Пол нічого не сказав, нахабно збрехавши мені в обличчя.

Розділ 5

Я саме була на кухні, розкладаючи рожеві відбивні по сковороді з олією, що шипіла й стріляла, аж раптом хтось сильно постукав у вікно задніх дверей. Від несподіванки мій зголоднілий шлунок перестав бурчати й замовк. Я глянула на годинник мікрохвильовки.

Рівно одинадцята.

Нарешті. «Нарешті він прийшов», — подумала я, витерши з лоба піт кухонним рушником і підходячи до дверей. Це не сон. Це дійсно відбувається. Наяву.

Прямо тут.

Просто зараз.

Я глибоко-глибоко вдихнула повітря й відсунула засув.

— Привіт, Лорін.

— І тобі привіт. Чудово виглядаєш. Просто потрясно.

— Жартуєш? Я змок до нитки.

Краплі дощу, що їх занесло вітром на кухню, розсипалися по кахляній підлозі сузір'ям блискучих і мокрих зірок.

І тоді він увійшов. Вірніше, заполонив собою ввесь дверний проріз.

Його трапецієподібна постать висотою шість із лишком футів погано вміщалася в коридорі. У світлі свічок я помітила, що він нещодавно підстригся; його коротке волосся мало колір мокрого піску в тих місцях, де воно було найкоротшим.

Знову налетів вітер і кинув мені просто в обличчя дурманний запах одеколону, дощу та шкірянки, у якій мій гість приїхав до мене на мотоциклі.

«Здається, в одному зі своїх ток-шоу Опра Вінфрі присвятила пару годин такому психологічному стану», — подумала я, відчайдушно намагаючись знайти хоч якісь слова. Безневинний флірт на