Читати книгу - "Ковдра сновиди"

й вигідна праця. Принаймні, так вони уявляли собі служіння Айну, божеству доброму й невибагливому. Якого, звісно, ніхто ніколи не бачив.

Біда була ще й у тому, що Гаян, вихований у сім'ї працьовитих і простодушних ткачів, приніс із дому, крім окрайця хліба й теплої ковдри, ще й розуміння служіння божеству як роботи — такої ж серйозної та відповідальної, як і всі решта. Спершу, казав він собі, доки ти ще ходиш в учнях, подаєш теслі рубанок чи жерцю — ритуального ножа, тебе, власне, й не повинно обходити, що виготовляє майстер і хто замовник. Та чимдалі відповідальнішими ставали Гаянові обов'язки, тим менше він розумів, із чим йому доводиться мати справу.

— Звідки ми знаємо про бога? — питався він у старшого жерця.

Той бентежно озирав юного послушника, дратівливо смикаючи ріденьку сиву борідку. Гаянова щиросердна допитливість була тяжким випробуванням не лише його віри, але й терплячості.

— Божественне буття вимірюється самим існуванням всесвіту, — нарешті значуще відповідав жрець.

— А, е-е, більше ніяк не вимірюється? — не вгавав Гаян. — Звідки ж тоді ми знаємо, який він, чого хоче?

— Ну, ось послухай, — зітхав старий. — Якщо небо похмуре й сонця не видно, ти ж усе одно знаєш, що воно є — десь там, за хмарами?

— Так! Але я ж бачив сонце! А якби не бачив, то думав би, що то хмари світяться, як надходить день… Чи бачив хто Айну? Може, ви, панотче?

— Не мели дурниць! — лютився той, і цілком даремно, бо Гаян зовсім не глузував, а щиро сподівався знайти бодай одного свідка хоч би якого завалящого богоявлення.

Після цього Гаянові, переважно, доручали вигрібати стійла храмових овець, і проблема божественного на якийсь час втрачала свою актуальність. Але, швидко встановивши тісний зв'язок теологічних бесід і копирсання в овечому гної, Гаян відмовився від пошуку істини у досвіді жрецької братії. Він вирішив шукати бога самотужки, а знайшовши, взяти нарешті до рук той матеріал, із якого твориться професійне священнодійство.

Був пронизливо сонячний ранок, коли Гаян, віднині молодший жрець, кощавий і вихрастий, але наділений тією гордовитою поставою, котру здатні виховати лише регулярні урочисті відправи, спинився на порозі святилища, аби набратись наснаги перед далекою дорогою. Сонце немовби теж зупинилося на якусь мить, зачепившись гарячим краєм за пелехату чуприну сосен на сусідньому узгір'ї. Гаян усміхнувся сонцеві, в яке повірити було значно легше, ніж у божий промисел, і в ту мить йому здалося, ніби між соснами прозирає хибка хатина, що примостилася над самим урвищем. Молодий жрець ніколи не бачив там ніяких хаток, та й справді, придивившись, він збагнув, що то лише мішанка світла й тіні проміж дерев. Що ж, усміхнувся до себе Гаян, я йду шукати бога, а світ уже з порога підкидає мені якусь ману.

Отож, молодий жрець приречено зітхнув і рушив у дорогу.

Відтоді збігло кілька років, ущерть натоптаних знахідками та розчаруваннями. Правда, розчарувань було значно більше, і що далі він ішов, то легшим ставав вантаж Гаянових сподівань. Ніхто й ніде не зміг показати йому бога. Але дещо він таки здобув — це були якісь уривки оповідей, снів і вражень, які тулилися докупи, мов латки великої строкатої ковдри. У труадському храмі Йогде, бога-коваля, Гаян бачив, як вино, вилите на вівтар, всотується, неначе камінь жертовника мордувала якась невгамовна хтонічна спрага. У храмі Сефес, діви-мудрості, що в Анхіало, йому розказали про те, як раз на рік, удень вшанування богині, божевільним вертається здоровий глузд. У Мессаламбріі, побувавши у храмі Тахеї Елеус, Гаян бачив, як сплетена жрицями тонка пелерина, якою вбирали мармурову статую богині, гойдається, мовби від живого дихання.

Світ повнився маленькими, куцими дивами, на яких балансувала релігія, наче втомлений канатоходець над галасливим натовпом. Вона ледь животіла, але й не гинула, підтримувана тривкою тичиною ритуалу. Гаян дивувався, нащо ж і кому це все потрібно, аж доки одного дня, точніше, ночі, він не збагнув найголовнішого. Сталося так, що, зморений дорогою і не маючи чим заплатити за ночівлю, Гаян вирішив влаштуватися на ніч у храмі Лахес, вельми шанованої в Ахелої богині-матері.

Шумовиння дня вляглося, і Гаян, втомлений до тої межі, коли вже й спати не міг, почув дивний звук, що коливався на порозі чутності — тихе, рівномірне дихання. Сонний подих храму.

Гаян був таки жерцем попри всі свої сумніви й поневіряння. Недарма старійшини рахували йому родимки й заглядали в очі. Ніхто інший, мабуть, і не почув би цього, точніше, навіть почувши, не зміг би збагнути… Боги не померли, ні — всі вони спали, подолані довічним забуттям.

Наступного ранку Гаян облишив свої мандри. Не знайшовши бога, але здобувши задовільне пояснення, він вирушив додому, до білокам'яного святилища Евдейї.

Повернувшись, Гаян довідався, що старший жрець нещодавно відійшов до своєї захмарної вічності, і тепер йому, Гаянові, буде доручено служити відправи для евдейського бога. Гаян не заперечував, адже тепер він бачив цілком доладний сенс у своїх діях. Бог спав, жерці співали йому колисанку… Якщо чесно, Гаянові було навіть трохи шкода Айну, чия божественна могутність була йому нині зовсім ні до чого.

Із монографії Натана Вара «Утвердження буденності»

Дозвольте нині детальніше розглянути магію та магів як стрижневий мотив чарівних казок.

Аналізуючи ритуали народної магії, дослідники найчастіше послуговуються двома категоріями магічного дійства: принципом подібності та принципом збереження зв'язку. Проте розглядаючи казки не як ритуальні практики, а радше, як продукт художньої уяви, маємо розширити цю типологію. Слід мати на увазі, що магія, оприявлена казкою, не має нічого спільного з дійсністю, а отже, не несе на собі тавра функціональності. Така магія — чиста естетика, сказати б навіть, поетична метафора, покликана не змінювати, але доповнювати всесвіт.

Магію, як і будь-яку іншу людську діяльність, можна категоризувати за шкалою упорядкування, де початком відліку є хаос, а екстремумом — складна, свідомо створена структура. Так, найбільш «хаотичним» різновидом чарівних дій, застосовуваних у казках, є магія стихій. Ідеться, звісно, про здобуття влади над стихіями: викликання дощу, вгамування пожежі або ж навпаки — спричинення засухи чи повені. Така магія вважається переважно жіночою — факт, значною мірою зумовлений параноідальним ставленням наших пращурів до жінки, з якою вони неминуче споріднювали самочинність природи.

Другим різновидом магічних дій, котрий залучає чарівника до більш складної, предметної взаємодії, є магія перетворень. У казках Архади та сусідньої Таланти можна знайти згадки про перетворення магів у тварин чи предмети, а також зміну якостей окремих предметів. Цей вид магії найчастіше виконується чоловіками, хоча зрідка