Читати книгу - "Фальшивомонетники"

свої п’ятдесят п’ять, з підтягнутим животом і жвавою ходою, залюбки покинув би його, але він надто зважав на правила доброго тону; колега був старший від нього і стояв на вищому щаблі службової драбини, тож він мусив ставитися до нього з пошаною. До того ж він мусив дбати про те, щоб ніхто не став дорікати йому його статком, який по смерті батьків дружини був досить значним, тоді як пан Моліньє мав лише свою платню голови палати, платню просто сміховинну, що аж ніяк не відповідала тому високому становищу, яке він посідав із тим більшою гідністю, що воно прикривало його вельми пересічні здібності. Профітандьє стримав своє нетерпіння; він обернувся до Моліньє й дивився, як той витирає мокрого лоба хустинкою. Крім того, його дуже цікавило те, що говорив Моліньє. Але їхні погляди на цю тему різнилися, й між ними виникла суперечка, що набувала дедалі гострішого характеру.

— Організуйте стеження за домом, — казав Моліньє. — Регулярно розпитуйте воротаря й ту жінку, що нібито працює там служницею, не цурайтеся таких заходів. Але пам’ятайте, що якщо ви надто захопитеся цими методами розслідування, воно може вийти з-під вашого контролю... Я хотів сказати, воно заведе вас набагато далі, ніж ви спочатку собі планували.

— Така обачність не має нічого спільного з правосуддям.

— Облиште! Облиште, друже. Ми дуже добре знаємо, і ви, і я, яким має бути правосуддя і яким воно є насправді. Ми намагаємося робити все якнайліпше, це зрозуміло само собою. Та хоч би як ми старалися, ми спроможні досягти лише приблизних результатів. Справа, яку ви розслідуєте сьогодні, має надзвичайно делікатний характер: з п’ятнадцятьох звинувачених або тих, яких одне ваше слово може перевести в категорію звинувачених завтра, ми маємо дев’ятеро неповнолітніх. І вам відомо, що деякі з тих підлітків — це діти з дуже респектабельних родин. Тому в даному випадку я схильний розглядати будь-який ордер на арешт як надзвичайно незграбний хід. Газети партій неминуче роздмухають цю справу, й ви можете зіткнутися з усіма видами шантажу, з наклепами й обмовою. Хоч би як обачно ви діяли, хоч би як намагалися цього уникнути, але імена певних осіб будуть названі неминуче... Я не маю права давати вам якусь пораду, і ви знаєте, наскільки більше я волів би одержати її від вас, чию проникливість, розважливість та притаманне вам почуття справедливости я завжди визнавав і високо цінував... Але на вашому місці, я вчинив би так: я пошукав би засобу покласти край цьому жахливому скандалу, заарештувавши чотирьох або п’ятьох заводіїв... Атож, я знаю, що їх не так легко схопити; але ж, чорт забирай, — це наша робота. Я наказав би замкнути помешкання, де відбуваються ці оргії, і знайшов би якийсь спосіб остерегти батьків цих юних зухвальців, остерегти лагідно, потаємно, з метою перешкодити повторенню цих неподобств. Наприклад, посадіть до в’язниці жінок! Такий захід я готовий вам дозволити й охоче його підтримую; мені здається, що ми маємо тут справу з безповоротно розбещеними створіннями, очистити від яких суспільство вельми важливо. Але, остерігаю вас іще раз, не хапайте дітей. Задовольніться тим, що ви їх добре налякаєте, а потім прикрийте всю цю справу етикеткою «нерозважливих дій», і нехай їм буде карою той страх, від якого вони не оговтаються ще довго. Подумайте про те, що трьом із них ще не виповнилося й чотирнадцять і що їхні батьки, звичайно ж, вважають їх янголами чистоти й непорочности. Але скажіть мені щиро, мій любий друже, невже в такому віці ми з вами вже думали про жінок?

Він замовк, важко відсапуючись, більше стомлений своєю велемовністю, ніж ходою, і примусив Профітандьє, якого він тримав за рукав, теж зупинитися...

— Бо якщо ми добре поміркуємо, — провадив він, — то причини цих подій слід шукати в царині ідеального, містичного, релігійного, якщо мені буде дозволено так висловитися. Сьогоднішні діти, ви ж розумієте добре, — це діти, що втратили будь-який ідеал... До речі, а як там ваші сини? Само собою зрозуміло, що все мною сказане, до них не стосується. Я знаю, що з вами, під вашим наглядом і з тим вихованням, яке ви їм дали, вони в цілковитій безпеці від таких помилок.

І справді, Профітандьє досі мав причини лише пишатися своїми синами. Але він не робив собі з цього ілюзії: найліпше виховання у світі було безпорадне проти ницих інстинктів. Але, Богу дякувати, його діти не мали ницих інстинктів, як і діти Моліньє, звичайно ж. Це захищало їх також від поганих знайомств і поганого читання. Бо який був би сенс у тому, щоб заборонити їм робити те, чому ти нездатний перешкодити? Якщо ти заборониш своїй дитині читати якісь книжки, вона прочитає їх потай. Що ж до нього, то його система була дуже простою: він не забороняв своїм дітям читати погані книжки, він намагався домогтися лише того, щоб його діти не мали найменшого бажання читати їх. Що ж до тієї справи, яку вони обговорювали, то він пообіцяв ще поміркувати над нею й сказав Моліньє, що, в усякому разі, не робитиме нічого, заздалегідь не попередивши його. Вони лише продовжать обережне стеження, а що зло триває вже три місяці, то навряд чи воно зможе завдати більшої шкоди, якщо вони не перешкоджатимуть йому ще кілька днів або тижнів. Крім того, скоро вакації, й правопорушникам доведеться на якийсь час розлучитися. До побачення.

Нарешті Профітандьє міг прискорити ходу.

Щойно увійшовши до свого мешкання, він побіг до туалетної кімнати й відкрив крани, щоб наповнити ванну. Антуан чекав, коли повернеться пан, і перестрів його в коридорі.

Цей вірний слуга служив у домі вже п’ятнадцять років, і діти виросли в нього на очах. Він мав змогу бачити дуже багато, а про все інше здогадувався, але вдавав, ніби не помічає нічого з того, що намагалися приховати від нього. Бернар завжди відчував велику прихильність до Антуана. Він не хотів піти з дому, не попрощавшись із ним. І, можливо, в нападі роздратування на свою родину, він знайшов приємність у тому, щоб довірити свою таємницю простому служникові, розповівши йому про те, чого його рідні не знали. Але слід сказати, на виправдання Бернара, що в той час нікого з його рідних не було вдома. Крім того, якби Бернар став прощатися з ними, вони неодмінно спробували б його затримати. Він жахався необхідності пояснити їм свою поведінку. А щодо Антуана, то він міг просто