Читати книгу - "Таємне Товариство Брехунів"

разу?! Я заплющив очі, про всяк випадок міцно вчепився в поруччя крісла, й наш «Запорожець» полинув у напрямку Червоного моря, до невеличкого курортного містечка, де саме відбувалися міжнародні змагання з підводного плавання.

— Переміщення закінчено, — промовив мій автоматичний помічник, і я, зовсім не дивуючись (як це було під час моїх перших подорожей у часопросторі), що ми за мить перенеслися на інших кінець світу, вийшов зі свого непоказного «Запорожця».

Добре, що завбачлива бабуся Соля за допомогою надсучасного навігатора знайшла затишну місцинку з піщаним гротом на узбережжі Червоного моря, де можна було сховати наш часоліт. Я озирнувся — навколо, скільки око сягало, лежала мертва пустеля, і тільки вздовж узбережжя стриміли білі будинки готелів.

Ще під час нашої першої зустрічі з синьомордами, яка відбулася біля підніжжя Єгипетської піраміди, оточеної безмежними пісками, я був вражений, коли дізнався, що колись тут буяли ліси й текли повноводі ріки. Тепер люди намагаються створити невеличкі оази, підводячи під кожен кущик чи дерево спеціальну трубочку з водою. Робот-інструктор, ніби підслухавши мої думки, проказав:

— Хочу нагадати — оаза, до якої ми зараз прямуємо, штучно створена. Варто хоча б на кілька днів перекрити воду, як усі ці розкішні пальми, буґенвілії та інші екзотичні рослини зав’януть, і навкруг знову розкинеться безкрая пустеля… Адже дощ у цих краях випадає раз на п’ять-сім років.

— Треба поспішати, бо щойно синьоморди виявлять наше місце знаходження, то одразу ж перейдуть у наступ. А ти ж пам’ятаєш, що їхня улюблена зброя — рослиносмок, за допомогою якого вони знищують усі живі рослини.

Я стріпнув головою й рушив у бік моря, що вузькою смужкою синіло попереду.

«Тю, — подумав я мимохіть, — а море це зовсім не червоне, а синє-синє».

Звісно, було смішно сподіватися, що Червоне море матиме барву стиглих помідорів, але сьогодні, після зустрічі з блакитними жабами, мені чомусь не хотілося дивитися на синяву в будь-яких проявах.

Розділ 5

Агенти синьомордів серед нас?!

Мої давні друзяки Жук і Заєць, з якими я познайомився, щойно вступив до ТТБ, дивували мене стільки разів, що врешті я звик до їхніх карколомних трюків та циркових фокусів. Так-так, вони могли здертися на прямовисну стіну хмарочоса, надягши на ноги спеціальні стіноходи-присоски, і спуститися у найглибше провалля на тонкому сталевому шнурі. Але тепер я стояв на довжелезному понтоні, що заходив далеко в море, і спостерігав за виступами нурців.

— Погляньте! Погляньте!

— Он ті двоє хлопчаків!

— Що вони виробляють?!

Такі здивовані вигуки залунали на понтоні, де зібрався цілий натовп глядачів, щойно з борту маленького катера, що курсував уздовж коралового рифу, до води стрибнули Жук та Заєць. Якщо досі всі учасники змагань із фрідайвінґу пірнали у воду поодинці, то мої товариші занурилися у морську глибінь одночасно.

Судді, що сиділи на спеціальному помості й пильно спостерігали за змаганнями, також почали здивовано перемовлятися. Хлопців не було так довго, що люди на понтоні спершу тихо, а потім дедалі голосніше почали вимагати:

— Треба їх негайно рятувати!

— Скоріше їх витягніть! Жоден дорослий не може перебувати під водою довше кількох хвилин, а це ж хлопчаки!

— Мерщій! Не гайте часу! Вони ж пірнають без кисневих балонів! Тому цей спорт так і зветься — фрідайвінґ!

А коли Жук і Заєць одночасно виринули з води, тримаючи в руках величезні рожеві мушлі, публіка почала шалено аплодувати. Хлопці ж, ніби нічого особливого не сталося, піднялися по драбинці на яхту й почали знімати з себе важкі свинцеві пояси, які допомагали нурцям опускатися глибоко під воду.

— Тут якесь шахрайство! — обурювалася висока смаглява жінка з рудим, як лисячий хвіст, волоссям. — Не можна ось так одразу знайти в морі рідкісні мушлі, які на міжнародних інтернет-аукціонах коштують тисячі доларів! Та ще й зробити це, просто затримуючи дихання! Рекорд світу — вісім із половиною хвилин, і це тоді, коли людина сидить під водою десь у безпечному басейні й не ворушиться. А ці двоє тендітних підлітків показали тут цілу циркову виставу!

— Треба їх перевірити, а тоді дискваліфікувати! — вигукнув опецькуватий чоловік у ядучо-синій бейсболці й таких самих яскравих шортах.

Я б не звернув на товстуна уваги, та раптом мій погляд упав на дивне татуювання, що виднілося на лівому плечі нервового чоловіка. То була пузата блакитна жаба із синьою мордякою і довгими перетинчастими лапами, що закінчувалися гострими пазурами.

— Що, синку, подобається моя жабонька? — раптом промовив дядько улесливим голосом, але очі в нього залишалися холодні й жорстокі. — Ти з ким тут? Де твої батьки? — продовжував розпитувати мене гладун, поплескуючи себе по плечу.

Я розгублено мовчав, бо аж ніяк не сподівався зустріти на узбережжі Червоного моря агента синьомордів. А в тому, що це був саме він, я не сумнівався.

— Хлопчику, ну чого ти злякався? — приєдналася до дядька з татуюванням руда жінка. — І, до речі, як ти тут опинився? Щось я тебе раніше не бачила, адже на пляжі зібралися лише мешканці нашого п’ятизіркового готелю «Мушля». Через це і змагання з дайвінґу проходить саме тут. І переможе той, хто дістане з дна моря найбільшу і найкрасивішу мушлю…

«Оце так вклепався! — подумав я, задкуючи й озираючись на всі боки. Але допомоги чекати було марно — мій вірний «Запорожець» стоїть схований у піщаному гроті, добігти до нього я не встигну. Жук і Заєць навіть не підозрюють, що я тут, близько».

Руда жінка, ніби відчувши мою розгубленість, міцно вхопила мене за руку й почала тягти в бік розкішного готелю. На нас ніхто не звертав уваги, бо люди були зацікавлені тим, як закінчаться змагання з фрідайвінґу.

Я щосили намагався вирватися і втекти, викручуючи свою руку з цупкої долоні жінки. Аж тут на безіменному пальці рудоволосої синім полум’ям зблиснув перстень — то була майстерно вирізьблена сапфірова жаба, рубінові очі якої палали хижим червоним сяйвом.

Розділ 6

У мене несподівано з’являється і тут таки зникає дідусь

— Ну і чого ж ви, жіночко, дитину ображаєте? — несподівано почувся хрипкий старечий голос.

— Відчепіться, це не ваша справа! — верескнула жінка й грізно глянула на сивого дідка в купальному халаті, що спирався на паличку й хитро мружився з-під старомодного капелюха-панамки.

— Та ні, дорогесенька, це якраз моя справа! — наполягав дідусь і вхопив мене за другу руку. — Бо це, шановненька, мій онучок, ке-кхе… Климко, кхе-кхе, — дідусь закашлявся, руда незнайомка гидливо скривилася і відвернулася від старого, а той раптом невловимим рухом торкнувся перенісся лютої жінки, і вона завмерла з роззявленим