Читати книгу - "Теплі історії до кави"

чоловік, із яким Олена має зустрітися. Він запізнювався.

«Ну й добре», - подумала вона й попрощалася, мотивуючи поганою дорогою.

У фойє готелю стояв цей самий красивий чоловік і розмовляв телефоном. Він говорив, що лише приїхав і зареєструвався, запитував, коли зручніше буде влаштувати зустріч, обмовившись про фірму, у якій працювала Олена.

ДОМО-НАД-МОРЕМ-ТЕРАПІЯ

З її балкону видно море. У дощ чи у спеку можна просто піднятися на другий поверх будинку, відчинити двері на балкон, подивитися вдалечінь - і всередині стає тихо, добре, трохи мрійливо; всі проблеми видаються дріб’язковими, ейфорія втишується до спокійної радості й хочеться персиків, міцної кави з веселковою пінкою та дихати небом.

Женя повертається сюди після чужих великих міст, після складних робочих тижнів, після потягів і протягів. Вона працює лікаркою, але понад усе вірить у домотерапію. У домо-над-морем-терапію. Прописує її собі і як лікування, і як профілактику. Словом, якомога частіше.

Щойно, до речі, завершився ще один божевільний-божевільний тиждень. Коли з лікарні - в автошколу, коли дорогою треба перечитати сотню навчальних білетів, коли спати немає часу, коли можна скотитися й до розчинної кави зранку, - Женя, однак, надавала перевагу тому, щоби так і не прокинутися протягом дня, але на «розчинку» не зважувалася.

Вона планувала приїхати у свою особисту терапевтичну «палату», щоби прочитати ще дві тисячі білетів серед балконної тиші. А в п’ятницю дізналася, що екзамен в інтернатурі й практичний екзамен у ДАЇ відбуватимуться в один день.

Коли вволю з того насміялася, вирішила, що, можливо, і зовсім нічого не читатиме. Бо тільки-но рівень інформації в голові хоч трішечки зашкалить, на питання інструктора «Якого милого ти тут зупинилася, знака не бачила?» вона може відповісти, що лікарняний знак хулігани перевернули й розмалювали в кольори британського прапора, треба, принаймні, його рівно поставити.

У кожному разі, домо-над-морем-терапія була їй конче необхідна. Переступивши поріг хвіртки, Женя скинула червоні сандалики на високій платформі й декілька хвилин просто ходила босоніж по траві. Схилялася над пахучими квітами, торкалася пальцями пелюсток. Рудий кіт Дживс, угледівши її, голосно нявкнув і поспішив пристати дівчині до ніг, щоби тертися, задерши хвоста догори, і намагатися розповісти їй сотні історій за мить.

Женя почухала Дживса за вушком, відшукала в одній із далеких кишень своєї величезної сумки ключі й відчинила двері. Дім-над-морем, як завше, пахнув затишком.

Рідні стіни, прохолодний душ і п’ять хвилин медитації над кавовою джезвою - і півмішка тяжких думок як не було. Женя пов’язала барвистий фартушок поверх короткої літньої сукеночки - теж барвистої, аби нічим не нагадувати нудну білизну лікарні, яка вже ледь не у печінках сиділа, - і взялася пекти «мадленки». Ще якихось півгодини, і можна буде заварити наступну порцію запашної кави, кинути туди четвертинку «цвяшка» гвоздики й зовсім трішечки кардамону, обрати серед усієї своєї колекції розписаних горнят найвеселіше, висипати на широку тарілку свіжу випічку й огорнувшись простирадлом, умоститися на шезлонгу на балконі. І (всім екзаменам на злість!) узяти поторсаний томик «Емми» Джейн Остін і читати-читати, раз у раз поглядаючи на море.

Тільки-но Женя втілила все задумане, їй на коліна вискочив Дживс і влігся поверх книжки. Вона погладила рудого нахабу, делікатно витягнула йому з-поміж лап «Емму» й спробувала читати, витягнувши руку. Але котяра всією своєю тлустою тушкою влігся їй на руку, хитро зиркнув на господиню, тоді примружив очі, потягнувся і задоволено замуркотів.

Женя спробувала ще декілька разів прилаштувати книжку на читальну відстань, але Дживс, здавалося, оголосив холодну війну господининому читанню.

- Так, любесенький, одна голова - добре, а дві - патологія. І друга голова - якраз твоя. Я сама знаю, як хочу провести свій вихідний, - суворо бормотіла дівчина котові, але він лише розплющив ліве око й знову вмостився так, що джейностінівський шедевр виявився не підйомним.

Рудий нахаба був свято переконаним, що вдвох вони краще зможуть вирішити, як їм вмоститися. І «Емма» їм тут ні до чого. Третя зайва, так би мовити.

- Приїхала на терапію - будь добресенька, виконуй рекомендації місцевого лікаря, - промурчав він їй.

- Дживс, замовкни, коти не розмовляють, - сонним голосом відповіла дівчина.

Але кіт уже мурчав їй колискову, вітер із моря приніс заспокійливі нюхальні солі й ефірні олійки прямо на балкон, а «Емма» чемно примостилася на долівці.

Женя слухняно закуталася в затишок свого власного кінкейдівського Дому-над-морем і спокійно заснула.

- Два екзамени в один день - теж мені проблема, скажи, Дживс? - прошепотіла вона, згортаючись клубочком.

- Таки так, - хитро промурчав кіт, мостячись якомога зручніше їй біля колін.

ДОСТАТНЬО. ТЕБЕ

А знаєш, от зараз іду - і аніскілечки не страшно. Вкриваюся осінню, як рушником після душу. Все так, як має бути. І кроки такі тихі, спокійні, як тоді, коли я у плетених капцях сходжу нашими дерев’яними сходами вниз - заварити тобі чаю.

Знаєш, так легко піддаватися маніпуляціям, страхам, легко ображатися і пересмикувати зміст, коли ти чогось дуже-дуже хочеш. І це щось стає настільки важким, що викривлює всі площини навколо, прогинає їх - і простір начебто починає сипати «знаками». Хоч насправді ніякі то не знаки, просто падають слоїки з полиць - стояли ж рівно, а тут їх так перехилили.

Коли дуже-дуже чогось хочеш, то це щось, кажуть, перетворюється до ідола. І вимагає жертв. Переважно даремних. А ще це щось затуляє собою все навколо. Набуває ірреально великих розмірів і затіняє справжнє. А я зараз нічого не хочу. Мені всього достатньо. Оця безпідставна радість - моя улюблена, знаєш.

Мене запитують, чому я не п’ю вина і чи це гріх. Я сміюся, бо як може бути гріхом те, що робив Ісус. Коли відповідаю, що це - посвята, яку усвідомлено прийняла, бо живу саме на перетині цього простору й цього часу, кажуть, що це така моя аскеза, і все наче зрозуміло. Але аскеза - це те, що робити важко. А це ж зовсім не важко. Я не відчуваю, наче втрачаю щось. Мені - ти знаєш - зараз усього достатньо.

І ще подумалося, що свобода - то не пошук, не боротьба, не втеча і не протистояння. Свобода - це достатність. Я вірю, що людині для щастя достатньо Бога. І поки заварюю тобі чай, скажи мені, що ти думаєш, добре?

ДОЩОВА ЗУСТРІЧ

Її місто, останніми тижнями дуже дощове, поволі перетворювалося на майже-Венецію. В атласних туфельках на підборах Зоряна поверталася з роботи додому річками мокрих вулиць.