Читати книгу - "Легенда про святого пияка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Наступного ранку, тобто в п’ятницю, Андреас пішов на роботу, до огрядного пана. Там треба було допомагати господині дому пакувати речі, і хоча вантажники вже взялися до своєї праці, Андреасові залишилося ще чимало завдань, важких і не дуже. Упродовж дня він відчув, як до його м’язів повертається сила, і тішився роботі. Адже він виріс з роботою, був гірником, як і його батько, а ще трішки селянином, як його дід. От якби тільки його так не шарпала господиня, віддаючи безглузді накази і посилаючи то туди, то сюди, так що він не знав, за що йому хапатись. Але вона сама хвилювалась, і Андреас це розумів. Їй теж було нелегко отак ні сіло, ні впало переселятися, і, можливо, вона навіть боялася нового дому. Вона стояла вбрана, в плащі, капелюсі і рукавичках, з торбинкою і парасолькою, хоча мала би знати, що їй доведеться ще цілий день і цілу ніч, та ще й частину завтрашнього дня провести в цьому домі. Час до часу вона машинально підфарбовувала собі губи, і Андреас чудово її розумів. Вона ж була дамою.
Андреас пропрацював цілий день. Коли він закінчив, господиня сказала йому:
— Приходьте завтра, рівно о сьомій ранку.
Вона витягла зі своєї торбинки гаманець зі срібними монетами. Довго длубалася в ньому, взяла монету в десять франків, але сховала її назад, а тоді зважилася на п’ять франків.
— Це ваші чайові! — сказала вона. — Але не пропийте їх всі, і завтра приходьте вчасно!
Андреас подякував і пішов. Він пропив свої чайові, але не більше. Цю ніч він провів у маленькому готелі.
Його збудили о шостій ранку. І він бадьоро вирушив до праці.
IV
Таким чином, наступного ранку він прийшов раніше за вантажників. Як і напередодні, господиня вже стояла вбрана, в капелюшку та рукавичках, наче зовсім і не лягала спати. Вона привітно сказала Андреасові:
— Бачу, ви послухали мого застереження і справді не пропили вчора всіх грошей.
Андреас взявся до роботи. Потім відпровадив господиню до нового дому, куди переселялася родина, і дочекався, поки не прийшов симпатичний гладун і не видав йому обіцяну платню.
— А ще я запрошую вас випити зі мною, — сказав гладун. — Ходімо.
Але тут втрутилася господиня і не дозволила їм цього. Вона просто-таки загородила чоловікові дорогу і сказала:
— Ми вже сідаємо вечеряти.
Тож Андреас пішов сам, і цього вечора він пив сам і їв сам, потім зайшов ще до двох таверн, аби випити за шинквасом. Пив він добряче, але не напивався і пильнував, щоб не видати забагато грошей, бо наступного ранку, пам’ятаючи про свою обіцянку, хотів піти в каплицю Святої Марії Батіньольської, аби повернути маленькій святій Терезі принаймні частину свого боргу. Однак випив саме стільки, щоб втратити пильне око та інстинкт, яких дає людині бідність, і не зміг знайти в тому районі найдешевшого готелю.
Отже, він знайшов трішки дорожчий готель, тут йому теж довелося заплатити наперед, бо він був у обдертому одязі та без речей. Але він тим не переймався і спав спокійно, мало не до полудня. Розбудили його дзвони сусідньої церкви, і він одразу ж згадав, який нині важливий день — неділя; тож йому треба йти до маленької Святої Терези, щоби повернути їй борг. Андреас мигцем вдягнувся і швидкими кроками подався до того місця, де розташована капличка. Однак на месу, що почалася о десятій годині, спізнився. Коли він підійшов, назустріч йому вже сунув натовп людей, які виходили з церкви. Він запитав, коли починається наступна меса, і йому відповіли, що о дванадцятій. Дещо розгублено зупинився біля входу в каплицю. У нього ще була година часу, і цю годину йому зовсім не хотілося провести на вулиці. Отже він роззирнувся, де б найкраще зачекати, і побачив праворуч, навскіс від каплиці, бістро. Туди і пішов, вирішивши перечекати там годину, яка ще залишилася.
Із впевненістю чоловіка, який знає, що має в кишені гроші, він замовив перно, і випив його теж із упевненістю чоловіка, який чимало випив за своє життя. Випив другий келих, і третій, щоразу доливаючи все менше й менше води. А коли йому подали четвертий, то він вже не знав, скільки келихів випив, два, п’ять чи шість. Не пам’ятав і того, чому опинився у цій кав’ярні й у цьому місці. Він знав лише, що прийшов сюди задля обов’язку, обов’язку честі, тож розрахувався, підвівся, доволі впевненою ходою вийшов на вулицю, побачив зліва навскіс каплицю й одразу ж пригадав, де він, чому і навіщо. І тільки-но він зібрався зробити перший крок у напрямку каплиці, як раптом почув своє ім’я. «Андреас!» — кликав його якийсь голос, жіночий голос. Цей голос лунав немов із прадавніх часів. Андреас зупинився і повернув голову праворуч, туди, звідки його кликали. І відразу ж упізнав обличчя, обличчя тої, через яку сидів у криміналі. Це була Кароліна.
Кароліна! Правда, цього капелюха і цієї сукні він на ній ніколи не бачив, але це було таки її обличчя, отже він, не вагаючись, кинувся жінці в обійми, які вона вмить йому відкрила.
— Яка зустріч, — сказала вона.
Це й справді був її голос, голос Кароліни.
— Ти сам? — запитала вона.
— Так, — відповів він, — я сам.
— Ходімо, поговоримо, — сказала вона.
— Але, але, — спробував заперечити він. — Я умовлений.
— З жінкою? — спитала вона.
— Так, — з острахом відповів він.
— З ким?
— З маленькою Терезою, — відповів він.
— Вона нічого не варта, — проголосила Кароліна.
У цю мить повз них проїздило таксі, і Кароліна парасолею зупинила його. І от вона вже називає водієві адресу, і не встиг Андреас оговтатись, як уже сидів у автівці, і вони вже їхали, вже мчали, як Андреасові здалося, почасти відомими, почасти невідомими вулицями, Бог знає куди!
Приїхали вони кудись за місто; лагідна, рання зелень прикрашала краєвид, посеред якого вони зупинилися; з-за нечисленних дерев саду визирав тихий ресторанчик.
Кароліна вийшла першою; перелізла через його коліна і з добре відомою йому рішучістю вистрибнула з автомобіля. Вона розрахувалася, і він подибав за нею. І
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Легенда про святого пияка», після закриття браузера.