Читати книгу - "День відбуття"

Солідний мен. Сергій уявив собі його коханку — свою майбутню ученицю. Звичайно, коханку, оскільки Гайдукевич назвав її дружиною після деякої заминки. Без сумнівів, це молода, достатньо фігурна, але дещо загодована дівиця, густо нафарбована, якій набридли пікніки, басейни та аеробіка і яка не знала, куди себе подіти від нудьги. Що ж, хай навіть так. Він їй покаже бойові мистецтва. Щодня по дві години, і здере з неї кілька кіло сала, а з нього сто п’ятдесят доларів на місяць, якщо вже вони в нього зайві. Шкода тільки буде, якщо їй це все швидко набридне. Безперечно, вона в нього ще й закохається, у крайньому разі, схоче спробувати його не тільки як тренера. Чомусь він був наперед у цьому впевнений. Ще не побачивши її, Сергій відчував до неї якусь неприязнь. «Дзуськи», — подумав він і вирішив: будь-що братиме в неї лише гроші. І хай кусає собі лікті і спить зі своїм підстаркуватим котом. Напевно, вона не звикла, щоб їй відмовляли.

Автобус прибув на кінцеву зупинку. Тут кінчалися будинки, трохи далі починалася якась заросла деревами балка, і за нею вже розташовувалися будинки зовсім іншого штибу — дво- та триповерхові, з білої цегли та отиньковані кришкою, обшиті пластиком, з охайними доріжками та зеленими газонами. З великими вікнами без віконниць. Тут починався зовсім інший світ. У дворах кількох будинків стояли машини, звичайно, іномарки. Потрібний будинок Сергій побачив ще здалека. Він був один із найкращих. Паркан — ковані ґратки між стовпчиків з білої цегли — взагалі виглядав ефектно.

Таблички з банальним застерігаючим написом тут не було, але, прочинивши хвіртку, Сергій побачив, що просто на нього йде здоровезний кудлатий пес — кавказька вівчарка. Хвіртка зачинилася сама. Пес підійшов до огорожі, понюхав повітря, двічі гавкнув для годиться і, розвернувшись, потрусив до хати. Тільки-но Сергій подумав, чи варто це розцінювати як запрошення, коли на порозі з’явився сам господар у шортах та пробкових сандалях на босу ногу, хоч надворі був квітень. Він махнув рукою, запрошуючи до будинку. Підозріливо оглядаючись на собацюру, Сергій проскочив у відчинені двері.

Господар подав йому руку, показав вішалку, поцікавився здоров’ям та настроєм, завів до кімнати й гукнув:

— Юлю! Юліє!

Почулися легкі кроки сходами вниз, і вона увійшла до кімнати. Сергій, який уже встиг впасти у запропоноване крісло, автоматично підвівся, вітаючись з жінкою. Цього разу інтуїція підвела його. Дівчина, яка стояла перед ним, не мала нічого спільного з тим, що намалювала його уява. Висока на зріст, лише трохи нижча за нього. Струнка, худорлява. Руки зі сплетеними пальцями перед собою. Але найбільше вразило обличчя новоявленої пані — бліде, з дуже тонкими рисами і великими виразними очима, які, здавалося, наче обмацували його. Чорне волосся, схоплене ззаду заколкою чи гумкою, тонка, тендітна шия. Ну і, звичайно, молодість.

— Добрий вечір, — просто сказала вона.

— Добрий вечір, — ледве видобув із себе Сергій.

— Ну, не буду вас представляти, — сказав Гайдукевич, — оскільки заочно ви вже знайомі. Спортзал готовий, не буду заважати. Працюйте, молоді люди.

І вони залишилися вдвох. Напевно, якби вона виявилася пані з його фантазії, Сергій не почувався б так ніяково. Здавалося, вона могла своїми очима прочитати усе, що він думав про неї в автобусі.

— Ходімо, я покажу вам спортзал, — запросила Юлія.

Він рушив за нею.

Спортзалом виявилася кімната шість на вісім метрів. На підлозі палас, під ним — щось м’яке. Сергій відкинув кутик паласу і мацнув рукою. Схоже на повсть. Солідний мен дбав про свою пасію.

— Ну як, — запитала Юлія, — годиться?

— Піде, — відказав Сергій.

— То як, почнемо зараз?

— Ну, звичайно.

Вона відвела його назад і вказала рукою на інші двері, за сходами на другий поверх.

— Там ви можете перевдягнутися.

Сергій підійшов до вішалки, взяв свою спортивну сумку і попрямував до роздягальні, але, обійшовши сходи, закляк на місці, так і не взявшись за ручку дверей. Просто під сходами, простягнувши лапи і настовбурчивши гострі вуха, лежав здоровезний доберман. Його очі пильно стежили за Сергієм. Кожний м’яз породистого пса вимальовувався під шкірою. Він був сама пильність, проте ніякого натяку на агресію. Обережно взявшись за ручку, Сергій прочинив двері й повільно зайшов до кімнати. Навздогін почув голос Юлії:

— Ой, ви, напевно, злякались, я забула вас попередити! Він не зачепить вас, не бійтеся!

Тільки скинувши светр, Сергій відчув, як калатає його серце.

Доберман продовжував нести свою варту. Благополучно минувши його, Сергій увійшов до зали. Юлія в білому дуже вільному кімоно сиділа в кутку на килимі, підібгавши під себе ноги. Під стелею горіли лампи денного освітлення. На Сергієві були його традиційна червоні куртка, труси і самбетки. Він вийшов на середину кімнати і, дивуючись власній красномовності, виголосив:

— Ну що ж, починаємо. Гадаю, вам відомо, що ваш чоловік, наймаючи мене на цю роботу, реально оцінив мої можливості, а я при цьому реклами собі не робив. Мої особисті досягнення як спортсмена доволі скромні, тренерського досвіду взагалі немає. Але якщо вже так сталося, мусимо працювати. Як мені пояснили, ви хочете набути навичок самооборони. Можу вас завірити, якщо ви дійсно задалися метою і будете старанно працювати, у вас усе вийде. Як я розумію, ви вже вивчали якісь види двобою, тому маю знати ваш вихідний рівень. У вас є якісь побажання?

Вона поводилася просто, без будь-якого кокетства. Підвелася і сказала:

— Поки що лише одне. Прошу мене не шкодувати.

І він побіг по периметру кімнати. Юлія трималася протилежної сторони й не відставала. Вони зробили з десять кіл, і Сергій відчув, що від біганини по такому малому залу починає паморочитися голова. Він зменшив швидкість і побіг схресним кроком, потім боковими стрибками, потім задки. Вона все повторювала і трималася цілком нормально. Сергій, не припиняючи бігу, зробив кілька специфічних вправ. Звичайно, вона їх не знала, тому пропустила. Відчувши, що достатньо вже розігрівся, він двічі перекинувся через голову по діагоналі