Читати книгу - "Cьоме пророцтво Семіраміди"

у контору пішки, забруднючи дорогою високі гумові чоботи. Мокра земля чавкає під ногами, із болота вистрибують жаби подивитися хто іде…

По правді кажучи, до контори можна доїхати і на Трістані, але після прогулянок під дощем кінь довгенько чхає. Ще простіше дійти пішки. Та містер Нек не з тих, хто вибирає найлегший шлях.

Його контора — не центральний офіс бензозаправок Північної Англії, не фабрика по виготовленню вівсянки і не лавка, де торгують снами. Це звичайна мерія містечка Холіхед, керувати яким йому випала нагода у цьому житті. Загалом, до контори можна й не ходити. У Холіхеді усі працюють фермерами і справами державними та місцевими не переймаються. Втім, Нек, як і всі його земляки, людина принципова і на роботу приходить вчасно.

Обідня перерва у його родині пахне вівсяними пластівцями і шоколадом…

Людина за життя розкриває свої можливості лише на 10 відсотків. Так могло бути і з містером Неком. Але все змінили два дзвінка в дуже охайні двері. Голос його дружини сповістив, що прийшла людина «у справі».

Халепа. І в обідню перерву не дадуть відпочити. Нек підвівся, пішов до дверей…

Досить було одного погляду, аби зрозуміти, що прийшла не людина.

Тіні за ним грали три сонати для просвітлених, не порушуючи гармонії жодного з музичних творів. Його плащ до самої шиї переливався сімома смугами: червоною, помаранчевою, жовтою, зеленою, синьою, блакитною, фіолетовою. Смуги то змішувались, то змінювали свою послідовність, як пролитий бензин під сонцем. В кризові моменти пам’ять повертається за лічені хвилини і Нек збагнув хто перед ним.

— Голуба Леді чекатиме на вас сьогодні опівночі, — змовницьки підморгнув гість і вклав містеру Неку в долоню невеличкий круглий предмет. Це був бейжик. — Дорогу пам’ятаєте?

Він пам’ятав.

— Як ви знайшли?…

— О, бувало й складніше.

Гість чемно відкланявся, потьмянів і розтанув у повітрі.

Він сказав: бувало й складніше. Отже, він запрошений не один. Де ще можуть знаходитись Вони? Та де завгодно.

Він приходить через двері між двома світами. Ці двері з’являються, коли сонце зустрічається з дощем, тому ім’я його Веселка і він найшвидший посланець Голубої Леді. Його прихід завжди знаменує випробування. У Леді є тисячі крилатих посланців, які літають швидше вітрів, проходять крізь стіни, розчиняються у повітрі і воді, не горять у полум’ї. Але якщо приходить Веселка, зустріч буде тривалою, і не гарантує повернення. Хоча, надія все ж лишається.

4. Серед моря імен

Дощ, дощ, дощ… Чому планета плаче? Щоб дістатись в Голубу залу потрібно багато води. Отже, існує чимала ймовірність, що там, де сьогодні ллється дощ, готуються до фуршету у Голубої Леді. Для переміщення у просторі також можна скористатися морем. Але це привілей Дельфіна. Якщо не знаєте, яке море він обере, краще не ризикувати. Двох вода не перемістить.

Нек творив заклинаннями дощ. Цей дощ грав чарівні вальси і сонати. Опівночі музика стане магічною і здатною перемістити його в будь-який куточок всесвіту.

Дощ ллє безперервно. Звідки знати, де він штучний, де справжній?

Коли крапля на великій швидкості мчить в океан, найкраще розумієш, що таке спорідненість. Крапля падає довго. Часу достатньо, щоб збагнути, що вона частина моноліту води, що її більше не буде, та з’явиться безліч інших, які складатимуться з неї. Але і вони зникнуть, і вічним буде тільки океан, який впіймає в свої обійми кожну краплю, що хлюпнеться в нього.

Лайнери, люди на човнах, риба, піщані і кам’янисті береги — все це колись було краплями і стане краплями, щоб впасти в безмежний океан життя.

Нек плюснувся у воду, прочитав заклинання і набув звичних форм. Він пройшов контроль на кислотність, на вміст в організмі бактерій та радіації, вибрав собі нове ім’я і поплив до резиденції Голубої Леді.

Здаля її апартаменти нагадують широко розчахнуту пащу морської кішки. Колись йому, Неку, — а тепер Людині в масці довелось змагатись не на життя з таким хижаком. Та вже з півсотню років вони не зустрічаються в морських глибинах. Схоже, що той звір був останнім.

Навіщо Леді придумала таку форму своєму помешканню: щоб відлякувати небажаних гостей, чи щоб історія не забула зовнішність морської кішки, ніхто ніколи не дізнається. Проте, це завжди було темою для балачок серед просвітлених.

Більшість гадає, що кішку збудували за порадою психологів. Навіть коли вдесяте підпливаєш до апартаментів, перші кілька секунд кожного проймає холод, хоча ніхто в цьому і не зізнається. Вогники двох червоних очей у голубому просторі легенько посмикуються, а з пащі капає вода. Оволодіти емоціями вдається швидко. Дехто потім навіть посміхається. Мовляв, оригінальна лякачка, а, втім, перші кілька секунд були і їх не забудеш. Чим ближче наближаєшся до пащі-входу в апартаменти, ілюзія, що поруч з тобою морський хижак слабшає і скоро зовсім зникає. Бейжик пропускає запрошених до голубої зали, попискуючи.

Довга голуба зала залита блакитним світлом. У світлі плаває морський пил і різні види риб зіштовхуються одна з одною. Посеред кімнати круглі таці з морськими стравами. Медуза та Дельфін вже прибули. Вони лишили собі старі маски.

Гості вешталися між довгих зелених водоростей, провадили неспішну бесіду. Скидалось на те, що вони когось чекали. Дуже може бути, що цей хтось — Людина в масці.

Музика грала майже нечутно, вона гармонійно доповнювала стиль розмови запрошених і дизайну кімнати. Спершу навіть здалося, що це плескіт води фонтанів-дерев і спів морських риб, що гойдаються на вітах. Але вона линула з далекого кутка і розливалась по всій кімнаті.

Людина в масці помітив свого старого приятеля Сліпого Ліру. Він не змінився відтоді як вони востаннє розмовляли: тільки довге срібне волосся і борода стали ще довшими, а колись