Читати книгу - "Cьоме пророцтво Семіраміди"

карі очі — ще зеленішими. Ліра грав на хвилях і кожна хвилька видавала новий м’який звук не схожий на всі попередні.

Колись Сліпий Ліра був навігатором японського корабля. Він проплив усі існуючі моря і океани і знав багато морських пригод. Життя Ліра обірвав шторм в Індійському океані. Коли він опинився на дні, то зіграв на хвилях довгу оду вдячності Правителю морського царства за те, що по смерті отримав можливість поглянути на підводний світ, де ростуть коралові рифи, розважаються найрозумніші дельфіни і кожен ранок розчісує оливкове волосся прекрасна донька Посейдона. Тої миті Голуба Леді якраз під’їхала на морському конику оглянути новий затонулий корабель і почула музику японського навігатора. Вона забрала затонулого моряка у свої апартаменти, щоб він вічно грав під зеленими фонтанами-деревами.

Зібрання не відзначалося оригінальністю: нічого не провіщало несподіванок. Але в останньому завданні вони втратили Йога, коли той намагався перемонтувати Колесо Енергії. Тоді вони спробували покласти край зухвальству енергетичних потоків і підпорядкувати їх конкретному закону, який спрямував би енергію на зародження добрих і справедливих задумів.

Для цього Йог розробив програму, яка мусила надати енергетичним потокам і добрим намірам протилежні заряди. Програма мала утворити між ними взаємне тяжіння. Та щойно Йог почав запуск свого шедевру — Колесо захопило його, прокрутило кілька раз на очах Нека, Медузи і Дельфіна і зникло у північно-східному напрямку.

Людина в масці струсив із плаща на підлогу останні краплі. Краплі впали і забриніли. Потім було стримане коротке привітання.

— Відтоді як ми зустрічались востаннє ти жодного разу не зв’язався ні з ким, — почала Медуза. — Ми кілька раз намагалися вийти на контакт, але ти не відповідав. Ми думали з тобою щось скоїлось.

— Я був надто заклопотаний однією важливою справою.

Він збрехав. На його пам’яті не було жодної спроби контакту — ні вікон, ні снів. Очевидно хтось свідомо відключав його пам’ять.

— Ми не могли ухвалювати рішення без тебе, — додала Медуза. — Адже в тебе право вето.

— Чудово. Що за рішення?

Медуза перезирнулася з Дельфіном.

— Леді нас покликала, щоб провести екстрене засідання Асамблеї. Ми самі поки що мало знаємо.

— Пліткують, що у Галактиці завівся космічний пірат, — шепнув Дельфін.

— На котру годину заплановане засідання? — Людина в масці поглянув на годинник. У мене увечері важлива зустріч.

— Це пов’язано з музикою? — запитала Медуза. — Ти здається складаєш ноктюрни?

Він обережно глянув на Медузу. Чи не намагається вона вдати, що знає найменше про його останнє життя? Якщо вони його розшукали, то їм все уже відомо. З нею треба бути насторожі. Втім, як і з Дельфіном.

Він спробував перевести розмову на інше:

— Йог не намагався вийти на контакт з кимсь із вас після історії з Колесом?

Вони похитали головами.

— Схоже, йому не вдалося врятуватися.

Людина в масці кивнув. Зустріч мала початися за чверть години.

— Дивну маску ти собі обрав цього разу, — сказав Ліра Людині в масці, перебираючи білими пальцями хвилі.

— Бачиш, Ліро, для мене самого загадка, до яких сил себе віднести — до лівих чи правих. Тому яку б маску не вдягнув, вона на відповідатиме моїй сутності.

— У кожному з нас є добре і лихе. Важливо, що переважає. Якби тобі довелося розчавити мураху, ти мав би збудувати мурашник, — мовив Ліра.

Людина в масці посміхнувся:

— Мені доводилося чавити не лише мурах. І не з власного бажання. Мене вистежували, я захищався…

— Вбивство під час захисту не вбивство.

— А приречений однак помре, бо закінчилось його земне життя, — продовжив Людина в масці. — Я знаю. Що у вас тут нового?

— Глухомань… — зітхнув Ліра. — великі кораблі давно не тонуть. Так, інколи маленькі човники з одним-двома рибалками. Флотилія Голубої Леді відчутно поріділа. Лише вчора через розпад ядерного палива розвалились 4 підводні човни і 2 шхуни.

Ліра заграв голосніше. Людина в Масці притулився до рожевого фонтану, вода якого пахла розмарином і прикрив очі…

— Тут, до речі, недавно була Лі, — сказав Ліра, не припиняючи гру…

Людина в масці уважно глянув на нього.

— Вона розмовляла з тобою? Давно?

— Років зо два тому. Ти що їй гроші винен?

— Ти про що?

— Ну, — протягнув Ліра, — людина може бути такою злою на когось тільки, якщо їй винні багато грошей.

— Я не… — Людина в масці обхопив голову руками.

Довга простора зала. Леді сидить у м’якому кріслі кольору бірюзи, лускає фісташки, п’є голубу воду з бульбашками і час від часу хитає маленькою ніжкою, взутою у розшитий діамантами черевичок. Цього разу її розкішне смарагдове волосся зібране у хвіст. Вона не поспішає починати розмову. Здається обмірковує, що сказати. У неї право першого голосу. Леді незворушна і байдужа, саме така, якою має бути Істина, сестра Свободи.

— Ви знаєте чому вас викликали у цю кімнату?

Питання, очевидно, риторичне.

Втім, вони відповіли:

— Ні, Леді.

— Всесвіт у небезпеці. У ньому з’явилися космічні пірати. Ви згодні захищати ваш Всесвіт?

— Наш Всесвіт. — поправив Людина в масці.

Посмішка ледь торкнулась її тонких губ.

«Ні» — не вимовив жоден із запрошених.

— У нас з Тадом є певні підозри. З диску ви дізнаєтесь як відбулися три вбивства в нашому Всесвіті. Застерігаю — це не імітація, а запис реальних подій. Отож, почнемо.