Читати книгу - "Щоденник Фокса Міккі"

class="book">Але дівча… завжди лишається дівчам. Сіла на підлогу і позіхає: «І як тобі, Міккі, не набридне сто разів робити те саме?»

Так? У неї лялька, і книги, і подруги, тато її ку­рить і грає в якісь дурноверхі карти і читає газети, мама її весь час одягається і роздягається… А в мене лише моя куля — і мені ще випоминають!

Ненавиджу бліх. Не-на-ви-джу. Могли би, здається, кусати кухарку (Зіни мені шкода), так ні ж — цілісінький день гризуть мене, ніби я цук­ровий… навіть з кошенят на мене перескочили.

Ну й нехай! Піду до передпокою, ляжу на шорст­кий килимок спиною донизу і так їх ро­зітру, що вони умліють. Гав-гав-гав!

Розпалили в каміні. Дивлюся на вогонь. І що таке вогонь — нікому не відомо.

Фокс Міккі,

cобака-поет,

мудрішого за нього іще не бачив світ

Розділ 3. Різні запитання. Мій сон і мої собачі думки

Питанням називається такий ря­­док, наприкінці якого стоїть ри­бальський гачок — знак пи­тан­ня. Мене непокоять п’ять запитань. Чому Зінин тато ска­зав, що в нього «очі полізли на лоба»? Нікуди вони не полізли, я сам бачив. Навіщо ж він го­во­рить дурниці? Я прокрався у шафу, сів перед дзеркалом і з усієї сили закотив догори очі. Дурниці! Лоб угорі і очі на своєму місці.

Чи живуть на Місяці фокси, що вони їдять і чи виють на Землю, як я інколи на Місяць? І куди вони діваються, коли місячна тарілка раптом зникне на багато днів не знати куди?.. Міккі, Міккі, ти коли-небудь з’їдеш з глузду!

Навіщо риби лізуть у порожню сітку, що називається вершею? Як не вмієш жити над водою, то й сиди собі тихо в ставку. Дуже мені їх шкода! Вранці плавали і пускали бульбашки, а ввечері переварюються в темному та тісному людському шлунку. Та ще паскудна кицька всі тельбухи по саду розтягала…

Чому Зінина бонна* завжди була чорнявкою, а сьогодні в неї волосся — як солом’яний сніп? Зіна порснула сміхом, а я злякався і подумав: добре, Міккі, що ти пес… А то б оженили тебе на такій-от папужці: у вівторок вона чорна, в сере­ду — пома­ранчева, а в четвер — блакитна з зеленими смужками… Фу! Навіть температура піднялася.

Чому, коли я себе погано поводжу, на мене надівають намордник, а садівник двічі на тиждень напивається, буянить, мов скажений бик, — і хоч би що!

Зінин дядечко каже, що садівник був контужений* і тому треба до нього ставитися по­блажливо. Обов’язково дізнаюся, що таке «кон­тужений», і так само контужуся. Хай до ме­не ставляться поблажливо.

Піду догризу кісточку (я сховав її… де?.. а от не скажу!). Потім знову попишу.

* * *

Ах, що я бачив уві сні! Ніби я директор собачої ґімназії. Собаки сидять по класах і вчать «історії знаменитих псів», «правила доброї собачої поведінки», «як треба їсти мозкову кістку» і подібні підходящі для них штуки.

Я увійшов до молодшого класу і сказав: «Добридень, цуцики!» — «Тяв-тяв-тяв, пане директоре!» — «Ви задоволені ними, містере Мопс?»

Містер Мопс, учитель мелодекламації*, зробив ре­веранс* і буркнув: «Скаржитись не буду. Стараються». «Ну добре. Наказую моїм іменем відпустити їх на півгодини».

Боже мій, що тут зчинилося! Малюки ки­ну­лися на мене всією ватагою. Звалили на підлогу… Один вилив на мене чорнильницю, другий вколов мене пером у кінчик хвоста — ой! Третій став тягнути моє вухо вбік, ніби я гумовий… Я завищав, як паровоз, — і прокинувся. Місяць уповні. На підлозі сидить тарган і під’їдає покинутий Зіною бісквіт. За вікном ляскає віконниця. Уй-юй-юй!..

Зінина кімната зачинена. Я прокрався в закапелок за кухнею і згорнувся на килимку біля кухарчиного ліжка. Звичайно, я її не люблю, звичайно, вона хропе так, що банки бряжчать на полиці, звичайно, вона висунула з-під ковдри свою товсту ногу і ворушить пальцями… Але що поробиш?

Вікно побіліло, а я все лежав і думав: що означає мій сон? У кухарки є обшарпана книга — «Сон­ник». Вона часто її гортає пухкими пальцями і все вичитує по складах про якогось-там жениха. Подумаєш, хто на такій пательні жениться?..

Та що мені «Сонник»? Собачих снів у ньому все одно нема… А може, сон був мені в руку? Тобто в лапу.

* * *

Думки.

Вода замерзає взимку, а я кожного ранку. Найогидніший людський винахід — нашийники, обтягнуті собачою шкірою. Навіщо наш сусід оре землю і сіє хліб, якщо неподалік є хлібний? Коли щеня зробить зовсім крихітну калюжку на підлозі — його тицяють в неї носом; коли ж те саме зробить Зінин молодший братик, пелюшку вішають на мотузочку, а його цілують у п’ятку… Як тицяти — то всіх! Бився з їжаком, але він нечес­ний: сховав голову й зі всіх боків у нього колю­чий зад. Р-р-р-р! Що ж це за бійка?..