Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Жриці, амазонки та чарівниці

Читати книгу - "Жриці, амазонки та чарівниці"

151
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 87
Перейти на сторінку:
і, ледь торкаючись землі, здавалося, ширяв у повітрі. Чим довше тривав його передсмертний танець, тим більше він втрачав тяму. Очі йому зайшли туманом, на губах виступила піна. Місяць зійшов на небі, коли Священний Цар припав до дуба, притулився до нього усім тілом і застукав по стовбуру, наче дятел. На цей знак наблизилася цариця, охопила його руками. Востаннє обійняла, а тоді відштовхнула від себе, так що він аж заточився і впав у круг задиханих жриць, а вони похилили над ним свої сучі морди; в руці найстаршої блиснув обсидіановий ніж.

Голову жертви поховали у коморі Биків, порогу якої жоден Священний Цар не міг переступити за життя. Тіло розшарпали Суки, а рештки кинули сипам, щоб очистили скелет.

Це був останній Священний Цар у Місті-Вулику, принесений в жертву Великій Богині.

З покоління в покоління переходили розповіді, яким гарним був його передсмертний танець, як він перетворився на зайця, як кружляв трутнем посеред рою, як завмирав зерном у борозні, як урешті перекинувся на дятла, а тоді загинув.

У місяці Дикого Ясена Цариця-Бджола занедужала на лихоманку і померла.

Її поховали у притулку Великої Богині. Цариця була виряджена у найкращі коштовності, у завушниці з перламутру, намисто з ікол вепра, браслети та персні зі скойок та блакитного і зеленого апатиту. До рук їй вклали берло (лабрис переходив до спадкоємиці). Потім останки загорнули в рогожу та принесли гекатомбу з мишей, які мали захищати від хвороби та псування.

Новою Царицею-Бджолою стала Куріпка. У спадок від покійниці дістала лабрис, а її доньку, малу Перепілку, мусила виховати на свою наступницю.

Знову надійшов час весілля і нова Цариця-Бджола вибрала собі мужа. Став ним високий, темношкірий і зеленоокий юнак із заходу. Вітчизною його предків була Атлантида, суходіл, що одного дня запався і його поглинули океанські хвилі. Мало хто вцілів, переважно ті, що були далеко від місця катастрофи, на землях, що їх кілька поколінь тому колонізували атланти. Зеленоокий Атлант не здобув перемоги ні в метанні ясенового списа, ні в боротьбі, ні у стрільбі з лука, зате приніс із собою глиняну табличку, на якій були витиснуті шляхи оборотів небесних тіл.

Ночі в місяці Глоду, — коли почався час шлюбних ігор нової цариці вулику, — короткі. Полум’яна сонячна куля з’являлася на небі, а Зеленоокий ще не закінчив своєї щонічної розповіді про затоплену землю: столиця була обведена каналами, сполученими між собою мостами. У двох пристанях стояли кораблі. До царського палацу вела алея, обабіч неї розставлено статуї цариць і царів; храм-притулок Великої Богині мав блискучий дах, наче підсвічений місячним сяйвом. Стеля у храмі була викладена слоновою кісткою, стіни оздоблені барвистими каменями, що утворювали візерунки, схожі на малювання, а фігурки були з міді. Люди ходили у блакитних шатах.

— Ти все це бачив? — спитала Куріпка.

— Ні. Адже Атлантида затонула ще до того, як я прийшов на світ, — засоромлено відповів він. — Але я приніс календар атлантів.

Жриці у Місті-Вулику давно вже знали, що лунарний рік, який століття тому склали їхні попередниці, виходячи з фаз місяця та жіночих кровотеч, — не точно збігається з сонячним роком і добре було б винайти одиницю часу, у якій лунарний та сонячний роки зустрічалися б.

Тимчасом наближався день зимового сонцевороту — Священний Цар мусив бути принесений у жертву Великій Богині.

— Але чи цей Зеленоокий Атлант зуміє помирати так гарно, як шумерський царевич? — сумнівалися суки, готуючи напій із лаврового листя, плющу та перебродженого меду з додатком відвару смерекового гілля.

— Такого Священного Царя ми більше не побачимо, — бідкалися, думаючи про покійного царя.

Врешті надійшов день урочистості. Цариця-Бджола підвелася зі свого кам’яного трону і кивнула Священному Цареві в масці Бика, а коли він підійшов, подала йому гілку яблуні.

— Що це? Що це означає? — задзявкали Суки, слинячись і обертаючи червоно обведеними очима.

— Це означає, — відповіла Куріпка, — що я сповіщаю про настання від сьогодні — поряд із роком звичайним з тринадцяти лунарних місяців, — Великого Року, що має тривати двадцять п’ять лунацій.

— А жертва? Жертва Великій Богині?

— Після дев’ятнадцяти місячних років, коли Місячний Рік зустрінеться із Сонячним Роком, Священного Царя буде принесено в жертву Великій Богині, Всевладній, Безсмертній, Незмінній, що править і Місяцем, і Сонцем.

— Хочемо жертви, жертви, — вили Суки. — Земля перестане родити. Загинемо, загинемо…

— Заспокойтесь. У день зимового сонцевороту кожного місячного року буде принесений в жертву заступник Священного Царя — його близнюк.

І Цариця-Бджола наказала привести страченця — матеревбивцю. Суки розшарпали його на шматки, а рештки кинули сипам.

А під час наступного зимового сонцевороту Куріпка наказала, щоб замість страченця був принесений у жертву білий бик; з того часу Суки живилися його кров’ю і так діялося щороку.

Найстарші Суки повмирали. Проте ті, що пам’ятали давні добрі часи, твердили, що, відколи поля та рослини почали скроплювати кров’ю бика, врожаї дуже зіпсувалися. Але — потішали себе — невдовзі закінчиться Великий Рік і Священного Царя буде принесено в жертву.

Коли проминуло вісімнадцять лунарних літ, Куріпка сказала Священному Цареві:

— Ти приніс календар атлантів, дав мені три доньки та сина і я б не хотіла, щоб ти був принесений у жертву. Але ти не можеш зостатися у Місті-Вулику. Мусиш звідси піти.

— Куди мені йти? — спитав Зеленоокий Атлант.

— Під час нашого весілля ти розповідав мені, що атланти вирушали у різні частини світу і там закладали нові поселення. Наше місто переповнене, а поля виснажені. Все рідше з’являються купецькі каравани, щоб обміняти свої товари на знаряддя із обсидіану та розмальовані горщики. Новий рій повинен покинути Вулик і ти поведеш його туди, звідки прибув.

— Я прибув із моря.

— Отож підеш над море, збудуєш корабель із дерева акації та чекатимеш попутного вітру. Пливіть на захід, аж доки хвилі принесуть вас до берега.

На те Зеленоокий Атлант:

— Тяжко мені буде розлучатися з тобою. Але, якщо вже мушу піти, то краще мені відійти так далеко, щоб ніколи не почути про нового молодого царя, який сяде на моє місце при тобі.

— Скажи, що я могла б зробити для тебе?

— Дай мені одну з наших доньок, щоб вона стала царицею нового рою.

— Доньки не дам, — відповіла Куріпка, — але дам тобі Перепілку. Ще можеш забрати нашого сина.

І тоді Атлант зрозумів, — Куріпка хотіла, щоб їхній

1 2 3 4 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жриці, амазонки та чарівниці», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жриці, амазонки та чарівниці"