Читати книгу - "Любов у спадок"

та не розповідай їм більше на ніч усіляких історій. Якби тільки отець Годвін був тут і чув, що це бісеня збирається йти в навчання до друїдів! Він би змусив усіх нас двадцять разів прочитати «Вірую» та окропив замок від порогу й до даху святою водою!

Діти поцілували батька на ніч і, тихенько пирскаючи в долоньки, пішли старими рипучими сходами, які не завадило б полагодити.

Бран і Гіл ішли самі, малу несла на руках Кетрін.

— Добраніч, татку!

Еріка звішувалася з її рук аж через поруччя та позіхала на весь рот. Сер Родерік не зміг втриматися від посмішки, коли ще раз глянув на її сонне личко. «Зараз вона більше схожа на янголятко, аніж на замурзане чортеня», — подумав він.

— Спи, Еріко, — сказав батько. Його тихий голос ніби ледь зірвався на наступних словах. — Спи, і хай твій сон янголи охороняють краще, ніж сон твоєї матері.

Розділ І

Протягле рипіння криничного ворота знадвору ввірвалося в останній ранковий сон, безжально його проганяючи. Еріка підвелася на лежанці, протерла спросоння очі. «Знову Кет сама носить воду!» — з досадою подумала дівчина, відкинула ковдру та босоніж зіскочила на підлогу.

— Бр-р-р! — замотала головою, намагаючись прокинутися.

Густе руде волосся безладно розметалося їй по плечах, огорнуло дівчину вогненною хмарою. Еріка швидко, не розчісуючи, звичним рухом згорнула свою гриву в немудрий вузол і закріпила шматочком мотузки. Як звичайно, дотик до холодної кам'яної підлоги розбудив її остаточно. Рештки сну розвіялися, мов дим, і вона, вицокуючи зубами та підстрибуючи на одній нозі, швидко почала одягатися. Починалася осінь, і в кімнаті ранками ставало холодно.

Звичайно, слід було застелити підлогу килимом або, в найгіршому разі, циновками, та в замку Тейндел не було господарки, яка б простежила за цим. Втім, не тільки за цим… Дах давно прогнив, і в дощ на підлогу лило, немов із цебра, одяг і взуття зносилися. Батько не зважав на такі дрібниці, а Кетрін була вже надто стара, щоб упоратися з усім господарством. Еріка й хлопчаки вже звикли, що підлога крижана, кімнатами гуляють протяги, а в кухні не завжди є чим поживитися. Втім, дівчинка не знала іншого життя, та й не хотіла його. Їй подобалося жити так, як хочеться: вставати раненько, допомагати Кетрін, а потім утікати в ліс чи на сусідні пагорби, годинами просиджуючи на вершині та дивитися на призахідне сонце; бігати з сусідськими хлопчаками, вправляючись у киданні каменів, або тренувати мистецтво бою на мечах із батьком. Навряд чи кому з баронських дочок доводилося користуватись такою волею, і Еріка нічого не мала проти цього дозвілля. Бувало, цілими днями її ніхто не чіпав, і в шлунку не було нічого, крім жмені вівсяної каші, але саме в такі дні вона була по-справжньому щаслива.

Однак траплялися й інші дні — коли батько замикався в своїй кімнаті нагорі з пляшкою ялівцевої настоянки чи двома глечиками вина, й тоді щастя відразу кудись відлітало. У ці дні всі в Тейнделі ходили похмурі, не розмовляли одне з одним. Це почалося не дуже давно — Еріка пам'ятала часи, коли батько ще не пив, а більше уваги приділяв їм і господарству. Тоді вони й жили краще… Він сам займався нею, навчав битися на коротких мечах, завжди хотів, щоб вона вміла за себе постояти, й Еріка з захватом навчалася військової справи. Щоправда, тепер замість батька частенько її вчив хтось із замкової варти, найчастіше — здоровань Джош.

Від спогаду про батька вона спохмурніла. Два дні тому він знову поїхав «у справах» до сусіда, кульгавого Віллі, й сьогодні мав повернутися. А це означало, що всі цього дня отримають прочухана, оскільки батько й Віллі, напевне, напередодні добряче випили, і в батька болітиме голова. Слід було хоч якось приготуватися до його приїзду, щоб не знайшов до чого прискіпатися.

Рипіння ворота припинилося. Еріка засукала широкі рукави, нашвидкуруч зав'язала шнурки на сукні й вискочила з кімнати. Вовняна сукня була завелика й жахливо кололася, але іншої дівчинка не мала. Зі своїх дитячих сорочок вона давно виросла, й Кетрін довелося витягти зі скрині стару домашню сукню Ейлін та абияк перешити її.

Плутаючись у довгій пелені, дівчина збігла в темряві рипучими сходами, штовхнула важкі двері й зупинилася на порозі, примружилася від яскравого світла. Сонце вже зійшло десь за горами, але ще не піднялося — на сході світилась тільки бузкова смужка зорі. Сизий туман стелився по землі, гори вдалині огорнулися щільною пеленою синіх і рожевуватих хмар. Замок стояв на узвишші, оточений горбкуватими пустирищами, які далі плавно вигиналися догори темно-синіми горами. Праворуч від фортечної стіни починався густий ліс, і вкриті ним пагорби здавалися тепер зовсім чорними. Внизу починалася вузька долина Тейну, який ніс швидкі води ущелиною і далі, на рівнини Нортумберленду. Зараз вузька смуга річки зблискувала в променях вранішнього сонця, ніби вихоплений із піхов гострий меч. Як звичайно, Еріка на мить завмерла, милуючись цією дикою і навіть грізною красою. Вона зітхнула й глянула туди, на схід, який дедалі світлішав. Шкода, але навряд чи сьогодні вдасться вислизнути з дому… А день мав бути чудовим.

Дівчинка мерзлякувато пересмикнула плечима та заходилася оглядати подвір'я. Так і є — біля колодязя горбилася стара в чорній сукні.

— Кет! не-ет! — загукала дівчинка щосили. — Ану постав, кажу!

Бабця саме з натугою піднімала повне цебро, але від несподіванки випустила його з рук, і воно з голосним стукотом упало на землю, розхлюпуючи воду.

— Ах ти Господи, — заголосила Кетрін, насилу схиляючись над ним. — Ох, напасть яка!

— Облиш, кому сказано! — Еріка миттю підскочила до неї та вихопила цебро.