Читати книгу - "Її сукня"

— Вона вам не сподобалась? Ви нею розчаровані?..

— Звісно, сподобалась! Її хтось купив у вас учора?

— Даруйте, пані Ліно, але ж учора ви з превеликим задоволенням її придбали!

— Я не маю часу сперечатися, дуже поспішаю. Так, звичайно, я була не проти її придбати, але вийшла з магазину ні з чим! Що за дивні жарти!

— Та до чого ж тут жарти… — щиро розгубився чоловік.

— Скільки вона коштує?

— Триста сімдесят гривень. Але для вас я зробив спеціальну знижку: ви придбали її всього за триста п’ятдесят! — діловито проказав.

Так-так, спеціальну знижку… Що він узагалі верзе?! Ліна замислилась. Учора в її гаманці було десь чотириста з лишком. Вона купила тільки два апельсини й лимон до чаю, отже, в гаманці має бути принаймні чотириста гривень. Покопирсалася в сумочці й демонстративно витягла гаманець.

— Мої гроші на місці, я не могла її придбати — хіба, якщо ви подарували її мені! — переможно посміхнулась, зауваживши кілька купюр. Однак уже наступної миті посмішка з обличчя щезла. — Що за… — розгублено пробурмотіла.

У гаманці виявилось кілька купюр, проте дрібних! Вона нарахувала лише близько двадцяти гривень.

— Але ж цього не може бути! — не відступилась. — Я навіть в руки її не брала! Як же вона опинилась у мене вдома?!! І куди поділись мої гроші?

Антиквар задоволено посміхнувся.

— Ліночко, все гаразд, заспокойтеся. Моя дружина теж часом як заходиться купувати! Страх Божий, що тоді з нею починає коїтися… А потім лиш розгублено лепече: «Де мої гроші? Куди ж поділись гроші? А хіба я це купувала?» Всяке буває, Ліночко, повірте мені!

— Ми хіба знайомі? — оторопіло подивилась на нього. — Звідки ви знаєте моє ім'я?!

— А знаєте що? Давайте я приготую вам чаю! Ось побачите: чашка міцного доброго напою поверне вас до тями.

— Це повне безглуздя! Ми з вами не знайомі! Як вас звати?

— Повторюсь: для вас я просто Леонід, без зайвих церемоній.

— Шановний, я точно не купувала цю річ, присягаю! Та якимось дивом вона опинилась у мене вдома! Що за маячня відбувається?!!

Спантеличена Ліна дозволила взяти себе попід руку й поволі пішла з антикваром до громіздкого дивана, що стояв коло входу. І хоча думки її плутались, чітко пам’ятала всі події вчорашнього вечора: йшла вулицею, якою ходила щодня безліч разів, але чомусь уперше зайшла сюди. Так, статуетка, безумовно, привернула увагу, навіть хотілось її придбати, але звідси вийшла з порожніми руками! Вона це ТОЧНО пам’ятає! Забігла на базар за цитрусовими й — гайда додому! Того вечора ні з ким не спілкувалась, нікого зі знайомих не зустрічала… то ЯК же це могло трапитися з нею?!!

— Пригощайтеся, прошу! — на чайному столику поряд із диваном Леонід поставив чашку з ароматним напоєм.

Ліна з полегшенням сьорбнула і продовжила міркувати. Однак нічого нового чи підозрілого з подій учорашнього дня пригадати так і не вдалося. Допивши, відставила чашку й хутко підвелася з дивана — напій