Читати книгу - "Вітри сподівань"

кинувся сам до невисокого дубка.

За одну мить забрався на гілку і побачив, що Грицько вже також на дереві і, не зупиняючись, пнеться ще вище. Кабан зупинився перед деревом, якусь мить повагався і стусонув головою об стовбур. Побачивши, що його ворог лізе ще вище, розігнався і вдарив лобом ще раз. Грицько зойкнув і, вхопившись обома руками за стовбур, «прикипів» до нього. Напевне, цей мстивий кабан докумекав, що його кривдник недосяжний, і, зло копирснувши землю іклами, щез, неначе його й не було.

Ярема почав обережно злазити з дерева і, упевнившись, що сікача не видно, хутко кинувся до зброї. Ухопив пістолі і підбіг до дерева, на якому знайшов прихисток Грицько.

— Грицю! Чого це ти прилип до того гілляччя?.. Ану злазь з дуба, допомагатимеш тягати здобич до воза, он Андрій іде!..

Грицько здивовано дивився вниз, мабуть дивуючись, що кабан заговорив людською мовою, а тоді все ж таки признав Ярему, нехотя почав спускатися з дерева. Внизу його з радісним сміхом зустрічав товариш і, простягнувши руку, допоміг спуститися на землю.

— Яремо! Ти що ж кабана не бачив?.. Він ледве дерево не звалив, — з хвилюванням промовляв Грицько, все ще озираючись навкруги.

— Та не було тут ніякого вепряки… Пробіг тільки-но байбак, як чолов’яга завбільшки, — пробував жартувати Ярема.

Проте Грицько на його просторікування не повівся, і обоє розреготалися з недавньої події.

Андрій зупинив біля них воза і, підійшовши, нерозуміюче дивився на друзів, що від реготу хапалися за животи.

— Що це з вами? Ви отак всю дичину порозганяєте, — сердито зауважив Андрій.

— Та вже йдемо, йдемо, Андрію… Це ми із сікача глузуємо, що не вдалося йому женихові під зад дістати… — весело промовив Ярема.

Підійшовши до здобичі, розвантажили її на віз.

Швидко дісталися до місця розставлених силець та тенет. Наближаючись, почули лопотіння крил і жалібне різноголосся птиці. Грицько, почувши, що в розставлені ним тенета зловилося багато птиці, зраділо вигукнув:

— І я щасливий на лови! А торб досить? Погляньте, он скільки набралося!

На ходу дістаючи торби, кинувся до силець — вибирати свою здобич. Зібрали все, що попалося величеньке, а малечу — випустили на волю. Грицько випускав та все примовляв:

— Лети, нагулюй ситі, а восени спіймаєшся! Підростай ще!..

Нарешті зібралися у зворотний шлях. Андрій попереду на возі, а хлопці — верхи позаду. Затягнули пісню:

Ой лугами йдемо, Берегами йдемо. Пасуться качата, Гей, пасуться качата. Ой туди ж ми йдемо, Ой туди ж ми йдемо, Де гарні дівчата, Ой де гарні дівчата. Ой туди ж ми йдемо, Ой туди ж ми йдемо, Де грають музики, Ой де грають музики. Ой туди ж ми йдемо, Ой туди ж ми йдемо, Де нас вірно люблять, Та де нас вірно люблять…

Удома чималенька сімейка почала обробляти здобич. У діжки складали кабанятину, пересипаючи щедро сіллю, а Даринка на кожний прошарок шматків м’яса розтрушувала посічений лист хрону та щавель, приговорюючи при цьому: «Щоб солилось, умлівало і зимою нас живило, щоби нечисть не торкнулась та до печі повернулось!»

Ярема, допомагаючи Даринці, посміхався з її замовлянь, а коли половину справи зробили і посідали на перепочинок, запропонував на вечір влаштувати вечерю по-козацькому. Старший Миколка зголосився погукати Тимка та родину ковалів. Після домовленості про вечерю Ярема заходився побіля м’яса, готуючи його до вживання. Домашні насміхалися над його стараннями, але хлопцеві було байдуже. Невдовзі обсмажене на пательнях м’ясо вже булькало в казанах. Ярема повернувся з Гриців, несучи пучки трав. Він заявив заготівникам, що незабаром на них чекає незвичайна вечеря.

Даринка з матір’ю Тетяною заходилися розстеляти під грушею квітчасті рядна. Коли закінчили домашні справи, прийшли гості. Під деревом вмостився чималий гурт, аби посмакувати дичиною. Андрій з Яремою взялися частувати гостей, не дозволяючи клопотатися Даринці.

— По-козацькому — так по-козацькому, частуйтеся… Ми сьогодні Грицька будемо у приймаки виряджати, — весело сповістив Андрій. — Влаштуємо йому співки, а після вінчання, з понеділка, Грицько піде наживати добро у Троянів.

Гості та господарі з розумінням кивали головами і посміхалися,