Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 3"

уламка метеорита. Схоже, хтось старанно причепурив цю кляту кулю; щоб покепкувати з нас.

Я нічого не відповів. Важко сказати чому, настрій у мене був препаскудний.

— Б’юсь об заклад, що ця річ — не витвір чиїхось рук, — сказав Лусін. — Вона немов виплавлена в якійсь величезній формі.

— Здається, тільки-но доторкнемося до її поверхні, як одразу зануримося в неї, як у воду, — озвався Лоу.

— Ні, це не сон, а справжній жах! — простогнав Гавон.

— Прошу зберігати спокій! — сухо озвався я. — Не забувайте, нас чують і бачать з корабля.

Так, начальник з мене нікудишній. Напевне, Пер приструнчив би їх, сказавши пару слів. Але потрібні слова не приходили на пам’ять, моя голова була геть порожня. Згідно з інструкцією ще раз облетіли планету, хоча в цьому не було потреби.

— Курс на Північний полюс! — нарешті подав команду я. — Висота і швидкість без змін.

Гавон повинен був сказати «єсть», але не зробив цього — змінив курс мовчки. На екрані виднілося одне й те ж, наче ми не рухались, а стояли на одному місці. Ми вже ні на що не сподівалися, летіли собі, відбуваючи неприємний обов’язок.

— Через дві хвилини будемо на полюсі! — нарешті доповів Гавон — Можу опуститись трохи нижче.

— Не треба, — відповів я.

— Слухаюсь, командире, — іронічно відгукнувся він.

Ніколи раніше мені не доводилось бачити його таким знервованим та неврівноваженим, і було дивно, що цього не помітив Герц. Якщо вже Гавон не міг володіти собою, то чого слід було чекати од інших. Я поглянув на годинник, що висів над головою Гавона, і знову прикипів до екрана.

— Полюс, — повідомив Гавон.

І тієї ж миті на екрані промайнуло щось наче біла зірка.

— Що це? — вигукнув я.

Але ніхто не роздивився цю дивну з’яву. Мої супутники пожвавішали, радісно переглянулись.

— Повернути назад? — спитав Гавон. На якусь мить я замислився.

— Поверни і сідай поблизу об’єкта, — наказав я.

— Слухаю, сідати поблизу об’єкта, — бадьоро повторив Гавон.

Він хвацько розвернув ракету і знову взяв курс на полюс. Притишено працювали двигуни, ракета летіла повільніше. Невдовзі Лусін знову знайшов об’єкт, що зацікавив нас, сфокусував на ньому телескопи. Спочатку обриси були нечіткі, але через кілька хвилин ми вже могли його добре розгледіти. Я уявив собі спантеличені обличчя членів «Сіріуса», коли за нашою допомогою вони побачили зображення. Важко було повірити своїм очам. На полюсі стояло щось на кшталт п’єдесталу, висотою біля десяти метрів, схоже на зрізану піраміду. А вгорі виднілася зірка, що промайнула була на нашому екрані. Як ми не орудували телескопом, та не змогли отримати чітке зображення; проте я був ладен битися об заклад, що білий предмет на піраміді нагадував людину в сидячій позі.

— Зв’язок з командиром, — схвильовано озвався Лусін.

Через якусь мить ми почули веселий і збуджений його голос:

— Славіне, я вам заздрю… Досі жодному космонавту не щастило побачити те, що випало вам…

— А чи не поспішні ваші міркування, Пере?

— Ні, я маю пильний зір, — радісно провадив він. — І тримайтесь спокійніше, немає ніякої небезпеки. Ясно, все це збудовано, щоб його побачили.

— Гадаєте, на нас тут чекали?

— Схоже на те.

Зображення зникло, оскільки при посадці обидва об’єктиви не могли бути спрямовані в бік невідомого предмета. Гавон так м’яко і нечутно опустив ракету на Місяць, що ми навіть не відчули доторку до його поверхні. Згідно з інструкцією першим виходити повинен Лоу. Інженер мав прекрасну атлетичну будову, і, здавалося, зручний скафандр заважав йому не більше, аніж звичний костюм. Опустили східці, інженер спритно зійшов по них. Я бачив, як обережно робив він перші кроки на червоному грунті, потім спантеличено поглянув на мене.

— Схоже на якусь гумову матерію, — промовив він. — Немов доріжка для легкоатлетів.

Потім Лоу повернувся до піраміди і здивовано вигукнув:

— Боже мій, то ж людина!

І завмер на місці. Я другим зійшов з ракети. У мене перехопило подих, коли я поглянув на піраміду. Був готовий до всього, але на таке не міг сподіватися. Справді, це була людина, точніше скульптура людини на кам’яному троні. Обличчя — звернене в безкінечність. Одяг на людині — давня туніка. Я дуже добре знав, що це за скульптура, і саме це заважало мені повірити власним очам. Треба підійти ближче, перевірити власний здогад. У цю мить у навушниках прозвучав спокійний голос командира.

— Зізнайся, Славіне. такого ти не чекав?

— А ви, Пере? — запитав у свою чергу.

— Про це, Славіне, поговоримо пізніше. А зараз іди перевір.

З ракети вийшли всі. Піраміда була побудована у вигляді сходів, і кожна сходинка — на зріст людини. Лусін довго придивлявся до рожевого матеріалу, з якого вона була висічена.

— Немає необхідності брати пробу, — згодом озвався він. — Це мармур. Будівельники називають його італійським, хоча в Італії запаси його давно вже вичерпано.

Не поспішаючи, ми піднімалися до вершини піраміди, не зводячи очей з білої скульптури, яка наче випромінювала світло на тлі чорного неба. Нас дедалі більше вражала її сила, споруда немовби росла на наших очах і скоряла всіх своєю могутністю. Нарешті, діставшись вершини, зупинилися.

— Все ж це людина! — знову озвався Лоу. — Хоча нині люди не носять такої бороди.

— Більше за те, Лоу, — промовив я стримано, — це не просто людина, а Мойсей.

— Який Мойсей? — здивувався Лоу.

— Невже це ім’я нічого тобі не говорить? — запитав я ущипливо.

— Абсолютно нічого! — ображено відповів Лоу.

Цього можна було чекати від такого вузького фахівця, як Лоу. Гірше було те, що й інші не знали, хто такий Мойсей.

— Якщо бути точним, це копія скульптури Мойсея Мікеланджело, створеної в XVI столітті. Чи ви не знаєте, хто такий Мікеланджело?

Знав