Читати книгу - "Нові пригоди Солом’яника та Бляшаного Лісоруба"

намірялася розтрощити гарбуза на друзки, та тут їй раптом сяйнула якась думка, і стара так і застигла з високо піднятою палицею.

— На ловця і звір біжить! От на кому я перевірю свій новенький порошок! — вдоволено мовила вона. — Ось ми й побачимо, брехав мені горбань про свої чаклунські штучки, як я йому брехала, чи таки правду казав?

Із цими словами вона опустила кошика на землю і почала порпатися у своїх скарбах, шукаючи потрібний порошок.

Поки баба Момбі копирсалась у кошику, на дорозі з’явився Чіп, що повертався з повними кишенями горіхів. Побачивши стару, що стояла біля Джека — Гарбузової Голови та, як виглядало, навіть не збиралася його лякатися, він дуже здивувався.

Спочатку Чіп засмутився, що не вдалося піддурити стару Момбі. Та вже за мить він забув про це: хлопцеві стало цікаво, що вона надумала робити? Він причаївся за живоплотом, за яким вона його не бачила, і став дивитися, що буде далі.

Тим часом Момбі видобула з кошика стару перцівничку з вицвілою наліпкою, на якій рукою чаклуна-горбаня було нашкрябано: «Життєдайний порошок».

— Ось ти й знайшовся! — вигукнула задоволено стара. — Погляньмо, чи й справді ти такий дієвий. Пожалів старий скнара порошечку, пожалів. Ну нічого, на два-три рази має вистачити.

Чіп слухав, що каже стара, і здивуванню його не було меж. Потім він побачив, як баба Момбі підняла руку і стала посипати Джека порошком із перцівнички, мов не страхопуда посипала, а перчила печену картоплю. Порошок сипався Джекові на голову, опадав на червону сорочку, рожеву жилетку та фіалкові штани, в які його вдягнув Чіп. Крихта порошку потрапила навіть на старий, латаний-перелатаний Чіпів черевик.

Потім бабега Момбі поклала перцівничку назад у кошик, підняла ліву руку, виставивши мізинця, і промовила:

— Вух!

Тоді звела праву руку з випнутим великим пальцем і сказала:

— Тух!

Потому підвела догори вже обидві руки, розчепірила всі пальці та й гаркнула:

— Пух!

І тут страхопуд Джек ступив крок назад.

— Не репетуй! Я все чудово чую! — докірливо промовив він.

Баба Момбі аж підскочила з радості та й давай пританцьовувати навколо Джека.

— Ожив! — верещала вона. — Він ожив! Він ожив!..

На радощах вона підкинула догори свого ціпка, зловила його, потім схрестила руки на грудях і навіть спробувала пуститися в якийсь хитромудрий танець, і весь цей час, не стримуючи радості, кричала:

— Ожив! Він ожив! Він ожив!..

Чіп дивився на все це, і від подиву в нього аж очі на лоба лізли. Спочатку хлопця пройняв такий жах, що захотілося тікати світ за очі. Але ноги стали наче ватяні, тож довелося йому залишитися на місці й дивитися далі. Та помалу хлопця зацікавило оживлення страхопуда, а тут ще й вираз на гарбузовій мармизі був такий кумедний, такий потішний, що від самого страхопудового вигляду Чіпа проймав сміх. Перший страх минув, Чіп не стримався й розреготався на все горло, аж бабега Момбі просто не могла не почути цього сміху. Вона хутенько дошкандибала до живоплоту, схопила Чіпа за барки й потягнула його назад, туди, де стояв її кошик і де залишився гарбузовий страхопуд.

— Ах ти ж неслух, паскудник, препоганий хлопчисько! — казилася стара від люті. — Я покажу тобі, як стежити за мною, знатимеш, як із мене насміхатися!

— Та що ви, я й не думав із вас сміятися! — пручався Чіп. — То я з Гарбузової Голови сміявся. Та ви самі на нього подивіться! Не страхопуд, а просто блазень якийсь, хіба ні?

— Сподіваюся, це ти не про мене? — озвався раптом Джек — Гарбузова Голова. Голос його був цілком серйозний, та з обличчя й на мить не сходила усмішка, і Чіпові стало так смішно, що він не витримав і знову розреготався.

Навіть Момбі зацікавилася страхопудом, якого сама ж оживила. Спершу стара пильно придивлялася до Джека — Гарбузової Голови, а потім запитала:

— А ти багато знаєш?

— Складно сказати, — стенув плечима Джек. — Мені здається, багато, навіть більше, ніж треба, але я ще не знаю, чого і скільки доведеться вчитися у вашому світі. Треба трохи часу, щоб збагнути, хто я такий — великий мудрець чи несусвітній бовдур.

— Авжеж, треба, — погодилася Момбі, трохи подумавши.

— І що ви з ним робитимете тепер, коли він ожив? — поцікавився Чіп, досі не оговтавшись від здивування.

— Я подумаю, — відповіла Момбі. — А тепер негайно ходімо додому, бо вже сутеніє. Допоможи страхопудові йти.

— Я сам! — відмахнувся Джек. — Я вмію ходити не гірше за вас. Ви що, не бачите, що в мене є ноги, і згинаються вони просто чудово.

— Що? — здивувалася баба Момбі й питально подивилася на Чіпа.

— Так-так, — гордо підтвердив хлопець. — Це я їх зробив.

Коли вони зайшли на подвір’я, стара Момбі завела Гарбузову Голову до коров’ячої стайні, виділила вільну загороду й там його зачинила.

— Спочатку я візьмуся за тебе, — сказала вона, повертаючись до Чіпа.

Від цих слів хлопцеві стало ніяково. Бо вже хто-хто, а він чудово знав мстиву вдачу лихої Момбі, що завжди була швидка на розправу.

Вони пішли до хати — кругленької хижки з округлим дахом. Майже всі селянські хати в Країні Оз виглядали саме так.

Момбі сказала Чіпові запалити каганець, а сама тим часом поставила кошика на мисник і почепила свою накидку на вішачок. Переляканому хлопцеві не треба було повторювати двічі, і він хутенько запалив вогонь.

Коли в хаті стало видно, баба Момбі загадала Чіпові розкласти вогнище, а сама тим часом сіла за вечерю.

Чіп розпалив, і коли полум’я з веселим тріскотом уже вистрибувало по дровах, він наважився підійти до старої попросити й собі трохи сиру та хліба.

Та Момбі й вухом не повела.

— Я хочу їсти! — не вгавав сердитий Чіп.

— Потерпи трохи,