Читати книгу - "Варіанти, Роберт Шеклі"

що робить. Але Мішкін помилявся. Брак знань у нього був страхітливим, неминучим і на диво зворушливим.

Можливо, тільки діва верхи на єдинорогу була б так само нетямущою, як Мішкін.

(Звісно, його дружок-робот теж не був втіленням кмітливості. Додайте його невігластво до невігластва Мішкіна — і ви отримаєте справді велике від'ємне число, яке дорівнює кількості захворювань на плеврит від початку Другої Пелопоннеської війни.)

Джем, солодкі великодні булочки, феляція, колір губів — оце було в голові Мішкіна, коли він нетвердо ступив на сумнівну поверхню Гармонії.

— Як довго тривають галюцинації? — запитав Мішкін.

— Чому ти запитуєш мене? — лагідно здивувався шеф із побитою гармонікою. — Я теж галюцинація.

— Як я можу сказати, які речі реальні, а які — ні?

— Спробуй лакмусовий папірець,— радив Чжуан-цзи.

— Ситуація тут така, — мовив робот. — Ти маєш точнісінько виконувати те, що я кажу, бо інакше справді загинеш, і то притьмом. Зрозумів?

— Авжеж, — кивнув Мішкін.

Вони йшли по пурпуровій рівнині. Вітер дув зі сходу зі швидкістю п'ять миль за годину, долинав електронний щебет птахів.

— Коли я скажу тобі лягти, — напучував робот, — тобі треба мерщій упасти на землю. Не буде часу блимати очима і затинатись. Я лише сподіваюся, що твої рефлекси в гарній формі.

— Здається, ти казав, ніби тут немає небезпеки, — зауважив Мішкін.

— Чудово, ти піймав мене на суперечності, — усміхнувся робот. — Я, може, маю свої причини брехати тобі.

— Які ж?

— Може, я маю свої причини не повідомляти тобі, — відповів робот. — Просто слухай, що я кажу тобі тепер. Лягай!

Мішкін теж почув тихеньке пронизливе дзижчання. Він гупнувся на траву і розбив ніс, ревно прагнучи виконати наказ. Побачив, як робот розвернувся, тримаючи два пістолети в металевих руках.

— Що це? — запитав Мішкін.

— Парувальний поклик шестиногого протобронтостегозавра. Коли цих тварюк опановує жадання, вони ладні задовольняти його з ким завгодно.

— А хіба вони не бачать, що я неналежний об’єкт для їхнього потягу?

— Звісно, бачать, але їм треба кілька хвилин, щоб сигнал дійшов до їхнього мозку, бо прото-Б важко назвати кмітливими. А тим часом двадцятитритонна розпашіла тварюка вже вилізе тобі на голову.

— То де ж вона? — запитав Мішкін.

— Підходить, — похмуро мовив робот, крутячи пістолети за їхні запобіжники.

Дзижчання погучнішало, зросла його амплітуда. Мішкін побачив, як щось, схоже на метелика з двометровим розмахом крил, пропурхало повз із веселим дзижчанням. Не звернуло на них уваги й зникло десь ліворуч.

— Що це було? — запитав Мішкін.

— Та з біса ясно, що воно скидалося на метелика з двометровим розмахом крил, — відповів робот.

— Я так і думав. Але ж ти казав...

— Так-так-так, — роздратовано кинув робот. — Доволі очевидно, що трапилося. Ця тварюка-метелик навчилася імітувати парувальний поклик прото-Б. Мімікрія в галактиці — вкрай поширений феномен.

— Поширений? Та ж він заскочив тебе зненацька.

— Що тут могло заскочити? Я просто вперше натрапив на тварюку-метелика.

— Ти мав би знати про це, — дорікнув Мішкін.

— Помиляєшся. Я запрограмований лише визначати ситуації та речі, які можуть бути небезпечні для людини, і давати їм раду. Велике старе пурхало не може зашкодити тобі — хіба що ти намагатимешся ковтнути його, — тож я, природно, нічого не маю про нього у файлах своєї пам'яті. Ти маєш збагнути, що я не якась бісова енциклопедія. Я маю справу лише з небезпечним матеріалом, а не з будь-якою клятою штучкою, що ходить, або плаває, або літає, або повзає, або риє, або як вона ще там совається. Ти збагнув, синку, що я маю на увазі?

— Збагнув, — підтвердив Мішкін. — Думаю, ти знаєш, що робиш.

— Я, до речі, саме для цього й створений, — мовив робот. — Ходімо, гуляймо собі далі.

5. Підготована заява

— Я вже певний час маю психічні проблеми. Я сприймаю ідеї, образи. Але не знаю, що реальне, а що ні. Інколи я думаю, що я поїв, а потім з’ясовується, що не їв. Інколи я думаю, що я жив, а потім з’ясовується, що не жив. Я не можу пригадати, чому я тут або в якому злочині мене звинувачують. Хай там як, я певен, що я невинний. Я певен, що я невинний, хоч би що я зробив.

Мішкін із надією глянув угору, але побачив, що присяжні вийшли, суддя пішов, світ зник, а знудьгований охоронець гортав давній випуск журналу Rolling Stone.

Мішкін раптом зупинився.

— Що? — запитав робот.

— Я бачу щось попереду.

— Чудово! — всміхнувся робот. — Я бачу багато чого попереду. Я завжди бачу багато чого попереду. Господи, та кожен завжди бачить багато чого попереду.

— Ця річ попереду схожа на тварину.

— Ну, і що тут такого?

Істота, яку побачив Мішкін, розміром і формою була трохи подібною до тигра, але з коротшим хвостом і більшими лапами. Її масть була наче плямистий шоколад із блискучими жовтогарячими смужками. Істота скидалася на неоковирну, голодну й безпринципну галюцинацію.

— Вона здається небезпечною,— застеріг Мішкін.

— Це лише показує, як багато ти знаєш про неї, — промовив робот. — Ця тварюка — пахінертій, травоїдна тварина з норовом як у корови, але боязкіша.

— Але ж зуби.

— Не давай зубам одурити себе.

— Мімікрія?

— Авжеж, друже. А тепер опануй себе й ходімо.

Обидва й далі йшли по пурпуровій рівнині. Робот, навіть не завдаючи собі клопоту дістати пістолети, насвистував мелодію Elmer's Типе. Мішкін, ідучи на два кроки позаду, мугикав «Сумний вальс» Сібеліуса.

Пахінертій обернувся й дивився на них очима кольору коагульованої крові яка. Позіхнув, показавши схожі на ятагани різці. Потягнувся, показавши гладенькі брижі м язів із кожного боку, що нагадували ледачкуватих восьминогів, зчеплених під тоненьким пластиковим простирадлом.

— Ти певен, що він травоїдний? — запитав Мішкін.

— Нічого, крім трави і кульбаб, — відповів робот. — Хоч інколи охочі до турнепсу.

— Здається достатньо лихим.

— Природа здатна на міріади маскувань.

Людина і робот підійшли ближче до тварини.

Пахінертій прищулив вуха. Хвіст він випростав і підняв угору, наче стрілку циферблата, каліброваного на градуси тривоги. Випустив пазурі — наче нещадні вигнуті зубці диявольських вил. Загарчав — і цей звук спонукав кілька перипатетичних дерев стулити докупи гілля, витягти коріння й перебратися на