Читати книгу - "Варіанти, Роберт Шеклі"

спокійнішу територію далеко на півночі.

— Природа ревно готується, — промовив Мішкін. — Я б присягнув, що ця тварюка от-от нападе на нас.

— Природа перебільшує, — заспокоїв робот. — Така природа природи.

Обидва були за десять метрів від пахінертія, що стояв украй спокійно й чудово імітував смертельно небезпечну тварину, яка от-от знавісніло нападе та покалічить і вб'є кожну людину на своєму шляху, — а може, ще й робота та кілька дерев, просто так, знічев'я.

Мішкін зупинився.

— А тепер подивись, — сказав він. — В усьому цьому є щось хибне. Я думаю...

— Ти забагато думаєш, — дорікнув робот напруженим, твердим голосом. — На Бога, опануй себе, хлопче. Я РДОЗ-робот, навмисне натренований для такої роботи, і даю тобі слово, ця жалюгідна корова в тигрячій подобі...

Саме тоді пахінертій пішов у наступ. Однієї миті стояв спокійно, а потім враз метнувся в лютому пориві, пазурі й зуби виблискували золотом у пообідньому сяйві шафранового сонця Гармонії та його тьмяного, загадкового маленького червоного компаньйона. Тварина наближалася з максимальною вірогідністю, точнісінько як голодний, хижий, всеїдний звір, якому однаково, хто перед ним, надто якщо ціль невеликого розміру й не має страшних ікл і пазурів.

— Фу, пахінертію, фу! — невпевненим голосом вигукнув робот.

— Лягай! — крикнув Мішкін.

— Гр-р-р-р! — загарчав пахінертій.

6

— Томе, ти цілий?

Мішкін кліпнув очима:

— Усе гаразд.

— Але вигляд у тебе не дуже.

Мішкін хихикнув, бо заувага була дуже кумедна.

— Що тут такого смішного?

— Ти смішний. Я навіть не бачу тебе, тож і смішно.

— Випий оце.

— Що це?

— Ніщо. Просто випий.

— Пий ніщо і обернешся на ніщо! — проревів Мішкін. На превелику силу розплющив очі. Він нічого не бачив. Він змусив себе бачити речі. І що тепер? Яке тепер правило? Авжеж! Реальності досягають невизнаненим переліком об'єктів. Отже, тумбочка коло ліжка, флуоресцентна лампа, яскраве світло, грубка, скриня, книжкова шафа, друкарська машинка, вікно, кахлі, скло, пляшка молока, кавова чашка, гітара, відерце з кригою, приятель, сміттєвий мішок... і так далі.

— Я досяг реальності, — промовив Мішкін із тихою гордістю. — Тепер зі мною буде все гаразд.

— Що таке реальність?

— Одна з багатьох можливих ілюзій.

Мішкін розплакався. Він прагнув ексклюзивної реальності. Ця була страхітлива, гірша за попередню. Тепер будь-що...

«Такого не може бути», — думав Мішкін. Але ж пахінертій був тут, наче сумнівний доказ власної реальності, мчав до нього в украй вірогідному вихорі пазурів і зубів. Мішкін прийняв гамбіт. Метнувся вбік — і тварина проскочила повз нього.

— Стріляй! — крикнув Мішкін, перейнявшись духом боротьби.

— Я не повинен вбивати травоїдних тварин, — зауважив робот, проте його голосу бракувало переконаності.

Пахінертій розвернувся й знову рушив, скапуючи слиною. Мішкін скочив праворуч, потім ліворуч. Пахінертій гнався за ним як тінь. Розтулились масивні щелепи. Мішкін заплющив очі.

Відчув на своєму обличчі гарячий віддих. Почув гарчання, рохкання, щось важке гупнуло на землю.

Мішкін розплющив очі. Робот нарешті змусив себе вистрелити й вклав тварину якраз коло ніг Мішкіна.

— Травоїдна, — з гіркотою мовив він.

— Знаєш, є така річ, як мімікрія поведінки. У реальних випадках мімікрію поведінки доводять до точки, коли живуть як взірцевий хижак, навіть поїдають плоть, що для травоїдної істоти і огидна, і нестравна.

— Невже ти віриш в оце?

— Ні, — похнюпився робот. — Але я не розумію, як цю тварину не занесли до моєї пам'яті. Ця планета перебувала під постійним наглядом десять років до того, як тут побудували склад. Ніщо такого розміру, як ця тварина, не могло уникнути перевірки. Не буде перебільшенням сказати, що, коли йдеться про небезпеку, Дарбіс-IV не менш відомий, ніж сама Земля.

— Стривай, — здивувався Мішкін. — Як ти сказав, називають цю планету?

— Дарбіс-IV, планета, для якої я запрограмований.

— Це не Дарбіс-IV, — мовив Мішкін. Він почувався недужим, прибитим, приреченим. — Цю планету називають Гармонія. Тебе послали не на ту планету.

7

Утомився від потоку буднів? Нудить від єдності? Тоді скористайся

ПОСЛУГОЮ

«НАБИРАЙ — ТА — УРИВАЙ»!

Вибери з нашої повної гами пауз, збоїв, перерв, знеструмлень.

Робот усміхнувся — нещирий звук.

— Боюся, ти трохи налякався. Мій діагноз — тимчасова істерична афазія, хоча, Господь свідок, я не лікар. Гадаю, стрес...

Мішкін похитав головою:

— Сам подумай. Ти вже кілька разів помилився щодо тутешніх небезпек. Це грубі помилки. Неприпущенні помилки.

— Дивно, — збентежився робот. — Я не можу придумати готового пояснення.

— А я можу. Тут партачили з постачанням, відколи створено цей склад. А з тобою просто наплутали. Ти мав летіти на Дарбіс-IV. А тебе послали на Гармонію.

— Я думаю, — сказав робот.

— Старайся, — підбадьорив Мішкін.

— Я маю одну думку. Ми, РДОЗ-роботи, відомі швидкістю наших синаптичних реакцій.

— Ну ти й хвалько! — кинув Мішкін. — Якого висновку ти дійшов?

— Думаю, що з огляду на всі наявні свідчення твоя гіпотеза начебто найімовірніша. Мене, мабуть, справді відправили не на ту планету. А це, звичайно, ставить нас перед поважною проблемою.

— Це означає, що нам треба зосереджено думати.

— Безперечно. Але дозволь мені звернути увагу на те, що до нас тепер наближається створіння з невідомим норовом і нез'ясованими апетитами.

Мішкін неуважно кивнув головою. Події розвивалися надто швидко, і він потребував плану. Для порятунку життя йому треба думати, навіть якщо це коштуватиме йому життя.

Робот був запрограмований для планети Дарбіс-IV. Мішкін запрограмований для Землі. А нині вони обидва на Гармонії, неначе двоє сліпців у котельній. На думку Мішкіна, найрозумніше, звісно ж, було б повернутися назад на склад. Звідти він міг би передати інформацію на Землю й зачекати, поки на Гармонію привезуть або запчастину, або іншого робота, або і те, і те. Але це може затягтися на місяці, а то й роки. А до потрібної запчастини лише кілька миль.

І все-таки повернення назад — найбезпечніший варіант дій.

Але потім Мішкін подумав про конкістадорів Нового Світу, які пробивали собі шлях крізь безкінечні джунглі, постаючи перед невідомим і долаючи його. Невже він аж такий мізерний супроти них? Невже невідоме бодай трохи принципово змінилося, відколи фінікійці вивели свої кораблі за Геркулесові стовпи?

Він ніколи не зможе глянути на себе в дзеркало, якщо поверне тепер назад і визнає свою мізерність супроти