Читати книгу - "Хурделиця"

полем, – він театрально замахав руками, – знаєте, як я пізні осінні заграви люблю? І взагалі – осінь…

– Та ну, вам же… – вона струснула головою. – Мені незручно, ні!

Він на те розправив плечі і мовив з напускною суворістю:

– Чуєте, ну я ж як не як сержант-десантник – ну чи мені боятись ходити поночі полем?

– Але… – вона задумалась. – Ну говорять, що… – повела далі якось уривчасто, невпевнено. – Тут десь неподалік. Насправді не так і близько, але ж неподалік від залізниці, і… – (не треба було за це, не треба!)

Він спохмурнів.

– От лихо.

Опустив голову.

– Що? – не втямила Аня.

– Насправді я це і мав на увазі. Тобто, – спохмурнів ще дужче, – я не хотів просто вас лякати. Але… Не хотів, аби ви вештались самі – тут глушина така, знаєте.

– Та знаю. Але ж… За Конотопом десь? – з якоюсь навіть надією в голосі промовила вона.

– Словом – без заперечень, – рішуче вивів він. – Я вас проведу, а цю тему залишимо, добре?

– Ну добре, – кивнула вона наче навіть полегшено. – Але страх як незручно.

– Та бог з вами! Забудьте.

Вони рушили вниз із полустанку по розбитих бетонних сходинках – там далі виднілася стежечка між густих висохлих трав.

– Я теж люблю, – мовила дівчина, всміхнувшись сама до себе.

– Що? – спитав він із цікавістю.

– Осінь. Золотокосу красуню… – звабливо всміхнулася вже до нього.

– Самі такі! – відрізав він, також посміхнувшись.

– Тобто?

– Золотокоса красуня.

– Хи… – вона зайшлась рум’янцем. – Та ну вас!

Врешті вони зійшли вниз, і над розбитим полустанком запанувала примарна вечірня тиша. Її згодом порушив черговий потяг – прогуркотів, не спинившись, повз полустанок, і висохлі трави вздовж колій боязко задрижали.

3

Через годину чи щось близько того він вибрів на залізничну лінію, в глухій безлюдній місцині, кілометрів за два від станції Підлипне. Він ішов, злегка тиняючись, важко дихаючи, ніс в руках валізу та обірвану, скривавлену квітчасту суконьку.

Він пройшов по шпалах метрів зо п’ять, тоді захитався, впав на коліна, звів очі до багрянистого надвечірнього неба.

Стояв так хвилі зо дві, переводив подих, а тоді обірвав чистий клапоть квітчастої суконьки – заходився витирати ним свої скривавлені губи та підборіддя.

4

«Іменем Української Радянської Соціалістичної Республіки.

22 жовтня 1990 року судова колегія по кримінальних справах Сумського обласного суду, в закритому засіданні Сумського обласного суду розглянувши кримінальну справу за звинуваченням Руденка Станіслава Івановича, 1966 року народження, уродженця села Карабутове, Конотопського району, Сумської області Української РСР, українця, громадянина СРСР, неодруженого, з середньою освітою, що закінчив у 1984 році Дубов’язівську ЗОШ та курси ДТСААФ, раніше не судимого, учасника бойових дій в Афганістані, – у здійсненні злочинів, передбачених статтями 17 та 118 ч.2, 93 п.п. «Е, Ж, З» Кримінального кодексу УРСР – справа «Полустанок»

ПОСТАНОВИЛА:

У період з 1986 по 1990 роки підсудний Руденко С.І. на території Сумської, Чернігівської та Київської областей УРСР здійснив 26 убивств молодих жінок та дівчат на сексуальному грунті і з особливою жорстокістю. З початку 1986 року і надалі на території Сумської та Чернігівської областей УРСР в лісосмугах та лісових масивах, прилеглих до міст Конотоп, Ніжин, Бахмач, Чернігів, Плиски, Крути, та при виїзді з міста Київ у напрямку цих міст стали коїтись убивства молодих дівчат та жінок, при чому – з особливою жорстокістю та з нанесенням жертвам численних травм садистського характеру. Зловмисник повністю роздягав жертву і після здійснення вбивства забирав одяг жертви, як правило, ховаючи його на значній віддалі від місця вбивства, часто закопував його в землю. Характерним для дій зловмисника було також нанесення тілам жертв численних травм ножем та зубами, розчленування та поїдання останків. Позаяк зловмисник здійснював свої злочини в глухих місцинах, куди навмисне заманював жертву, трупи повністю роздягав, а одяг забирав і ховав, то тіла загиблих виявляли часто через значний проміжок часу, коли тіла знаходились у стадії глибоких гнилісних змін або були повністю скелетизовані. Кримінальні справи по цих фактах, котрі були відкриті територіальними слідчими органами, розслідувались розрізнено та після проведення обов’язкових слідчих дій призупинялись через невиявлення вбивці. За звинуваченням у цих злочинах слідчими органами Сумської та Чернігівської областей притягувалась велика кількість розумово відсталих та психічнохворих осіб, котрі в ході розслідування обмовляли себе, а справжній вбивця тим часом перебував на свободі. В електричках та на залізничних станціях у пошуках потенційної жертви Руденко блукав пероном, вагонами потяга. Повертаючись із відрядження на службовій машині, Руденко міг вийти в глухому безлюдному місці та, пославшись на особисті справи, залишитись на околиці населеного пункту. Будучи абсолютно байдужим до чужих страждань та чужого болю, безжалісно та з особливою жорстокістю вбиваючи жінок та дівчат, Руденко абсолютно безпристрасно сприймав їхні страждання, відзначаючись залізною психікою, на котру ніщо не могло вплинути, зокрема й вигляд жахливих страждань жертв, котрих Руденко свідомо добивався тими страшними тілесними пошкодженнями, які він їм наносив, при чому жінки та дівчата буквально були залиті власною кров’ю. Після скоєння вбивств Руденко, виходячи з лісосмуг у громадські місця, спокійно та розслаблено спілкувався з незнайомими громадянами, заводив веселі розмови (що наглядно проявилось в епізоді вбивства А. Кравчук 1988-го року), не проявляючи ні найменшого душевного хвилювання, повністю контролюючи свої дії та чітко орієнтуючись в обстановці».

5

Потяги в цих краях курсували зі сходу на захід і з заходу на схід. А вздовж залізничної лінії в цих краях лежали сумовиті простори богом забутої землі – далекі пшеничні поля, туманні містечка в пломенях заграв та лісосмуги в опалім листі. Час тут немов спинився, і ламке висохле колосся тремтіло в суховійних вітрах, курява стелилась шляхами, а вічна осінь свистіла протягами вздовж колючого дроту державних кордонів. Від Штеттіна на Балтиці до Трієста в Адріатиці залізна завіса лягла поперек континенту. А потяги курсували зі сходу на захід і з заходу та на схід.

1

По радіо завірюху обіцяли лиш на вечір, але вже й зараз мело так, що не видно було світу. Злиденні вулички Карабутова лежали в заметах, подекуди хазяї ще розчистили свої двори та попід дворами, а голова сільради зранку ледь не силою змусив місцевого орендатора Шпетного прогорнути трактором головну вулицю – єдину асфальтовану, де була сама сільрада, клуб з бібліотекою та полишена школа. А от на околицях зоставлені людьми дворища ледь-ледь виглядали з заметів.

Всі до одного жителі села сиділи нині по хатах і носа на двір не показували, тож вулиці були не лише занесені снігами, а й сиротливо безлюдні, немов яка