Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Де твій дім, Одіссею?, Тимофій Гаврилов

Читати книгу - "Де твій дім, Одіссею?, Тимофій Гаврилов"

151
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 60
Перейти на сторінку:
псувала насолоду розмножування і вимушувала в еміґрацію, спричинивши врешті масовий ексодус, чорними літерами вписаний у Хроніку Короїдів.

Інвентаризація інтер’єру (продовження)

Павуки залазили у відчинені вікна до, плели павутину в кутках і застигали в терплячому заціпенінні; мухи, які залітали досередини, вряди-годи потрапляли до павутини; обмежені стінами і збентежені кухонними запахами, вони втрачали інтуїцію й орієнтацію, заплутувалися в тонкому мереживі, тоді павук біг, швидко і незграбно, клишонога потвора, назустріч жертві.

Увечері, коли горіло світло, навколо ламп кружляли мушки й метелики, обпікали крильця, падали додолу і ще довго повзали, заки відходили в небуття. Я опускав жалюзі, однак вони вмудрялися пролізати у вузькі шпарини обабіч, їх набивалося багато, і в моменти моральної лабільності розгортались гічкоківські сюжети, в результаті яких я довго перевертався з боку на бік, незможки заснути. Тоді я дотягувався до настільної лампи, вмикав її, відтак, ставши навкарачки, ліз до вузькоокого самсунґа, що знаходився в ногах мого ліжка, натискав кнопку, брав дистанційне управління, натискав знову, перемикав програми, телевізор шипів, екраном бігали мурашки (продовження інсектуальної теми), пей тіві вочінґ секс ікс ікс ель, нур фюр ерваксене, ельтерн гафтен фюр іре кіндер, дер анфелліґе бетраґ вірд аутоматіш апґебухт* (*не перекладається) — єдиний канал, який працював.

Неподалік від будинку тарелилася сателітарна антена, давно, очевидно, вийшовши з ладу, чим, одначе, ніхто не переймався; ті, хто приїжджав сюди, у цю глушину, в цей готель без швейцара й рецепції, без покоївок і шведського столу приїжджали творити, віддзеркалювати в гекзаметрах і верлібрах історію своїх народів і навколишню дійсність, тож якщо і вмикали телевізор, то настільки рідко, що одного каналу цілком вистачало. Я натиснув кнопку, поклав дистанційне управління на місце і почав новий етап багатостраждальної боротьби за сон.

Абд Ель-Рагман і його земляки

Першими з’явилися руки; граючи м’язами, вхопилися за паркан, підтягуючи тіло; випірнула перев’язана піратською хустиною голова з ножакою в зубах, гостре лезо якого виблискувало під місячним сяєвом; з’явилися ще одні руки, потім треті, четверті, десяті, сотні рук, що хапалися за паркан, підносили плоть, перекидаючи її на цей бік, потім я втратив лік — їх, що заполонювали подвір’я, ставало більше і більше, вони наближалися до вхідних дверей, тоді як ззаду налягали нові, полетіла шиба, застогнала підлога на коридорі; хто не мав змоги протиснутися у вузький прохід, ліз у вікно, їм не було кінця і краю; я хотів закричати... Я мало не закричав: «Відшвартовуй канати», але страх здушив горло й обплутав руки-ноги; прірва між мною і ножем у шухляді, моїм рятівником, який, можливо, ще пах лососем, з якого я ним напередодні зчищав луску, щосекунди зростала, й було нестерпно перед лицем неминучості.

Нараз розбурхане море тіл затихло, на порозі стояв Абд Ель-Рагман у білій тозі з головою, перев’язаною чорною піратською хусткою, з білим черепом і кістками навхрест. «Бонжур тужур сіль ву пле», — розлігся голос Абд Ель-Рагмана. «Сіль ву пле бонжур тужур», — захвилювалося море, розступаючись. Гордо випроставшись, Абд Ель-Рагман повільно й урочисто прямував до брами, стаючи зі сходинки на сходинку, вище і вище, з ключем на шиї, яким відімкнув браму, впускаючи чоловіків, що несли настромлену на палю тушу свіжо оббілованого барана.

На подвір’ї утворилося коло, запалав вогонь, зашкварчав, скрапуючи з м’яса в полум’я, лій, залунали пісні, спочатку смутні і повільні, одначе темп загрозливо наростав, тепер вони звучали, мов передвістя майбутньої битви, море, приведене піснями в рух, завирувало, й ось вони вже йшли і стояли над Містом, огорненим сном невідання.

Гора була трибуною, високо-високо, а вони були внизу, в чорних піратських хустках, озброєні тесаками. Що я роблю тут угорі? Опам’ятайся! Я стояв біля Абд Ель-Рагмана і, як і він, вітально махав рукою. Що я тут роблю і що все це означає, нетямився я, дивлячися вниз. «Слава герберам!», — враз покотився грім Абд Ель-Рагманових слів. «Ура!» — завирувало вдолині. «Ура!» — розлягалося навкруги, і я дивувася, як вони, не розціпивши рота, можуть горлати. Я придивився, але замість ножак у зубах у їхніх руках були вила, а з безкомпромісних облич звисали довгі козацькі вуса. Я впізнавав родичів і знайомих, я побачив мого першого видавця, я хотів крикнути: «Що ти там робиш?!», але тієї хвилі все зникло, низ перестав існувати, були тільки ми вдвох, Абд Ель-Рагман і я, висьма над темною безоднею. Залишалася нестерпна мить до нашого туди моторошного падіння.

Інвентаризація екстер’єру (продовження)

Озброївшись мачете, я прокладаю шлях серед ліан і вогняних маків, углиб сільви, рухаючись проти годинникової стрілки, значно швидше і — головне — пішки доводячи існування сферичних або принаймні конусоподібних поверхонь. Я приходжу туди, звідки пішов, з іншого боку, завбачливо ховаючи мачете, щоб не розполохати туристів, близьких до перевтілення у птахів з розпростертими крилами — ще мить, і вони закружляють над помаранчевими дахами черепичного Міста, маленькі і великі кондори, линутимуть у повітрі, зависаючи і тамуючи подих, ще вповні насолоджуючись новим відчуттям, сміючись і спілкуючись милозвучними мовами. «Я ніколи не думала, що так приємно бути птахою». — «Мамо, мамо, дивися». — «Може, полетимо далі? Цікаво, що там, по той бік гір». — «Ясю, ти мене чуєш?» — «Чую, мамо». — «Не махай без потреби крильцями!» — «Я не махаю». — «Втомишся, я тебе нести не буду». — «Тут так чарівно».

Поки вони отак мило бесідують, я шлю їм приязні усміхи, дістаю ключі з задньої кишені шортів кольору хакі, відкриваю браму, з’ясовую, хто адресат ачотириформатового листа, котрий на землі, я опиняюся на вже певною мірою знайомому подвір’ї, посеред якого крислатіє горіх з безліччю набубнявілих плодів. За крок зруб, квадратовий колодязь із декоративною золотою рибкою. «Відпусти мене, я дам тобі, що забажаєш». — «Але я нічого не бажаю». — «Нічого не бажаєш...» — дивується золота рибка. — «Гаразд, перетвори мене також на рибу». — «Якщо я перетворю тебе на рибу, ти плаватимеш в морях-океанах, тебе з’їсть акула, протне піранія або проковтне кит, і на цьому закінчиться твоє рибування». — «Тоді перетвори мене на кита». — «Ти замалий, щоби перетворювати тебе на кита». — «Тоді перетвори мене на малу рибу, щоб я міг плавати в цьому колодязі». — «Але ти завеликий для цього колодязя». — «Тоді взагалі не перетворюй мене. Залиши, як є» — «Ти сказав», — мовила золота рибка, пірнаючи вглиб.

Подвір’я було внизу, в заглибині, і коли я сидів за столом і обідав, туристи безсоромно розглядали мене, найнахабніші клацали

1 2 3 4 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Де твій дім, Одіссею?, Тимофій Гаврилов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Де твій дім, Одіссею?, Тимофій Гаврилов"