Читати книгу - "Лисиця для Альфи, Вікторія Стужева"

Частина 2

Господи, я всю ніч не могла спати, а який вираз обличчя був у моїх батьків коли вони побачили мене, яка  падає з ніг перед порогом? Це було жахливо. За вікном вже світало, а я тільки почала засинати. І те, дуже чудовим сном це назвати не можна було, ціле скажімо так "ранок" мені снився, як той незнайомець, що пристрасно цілував мене, а його руки блукали по моєму тілу. З жахом зрозумівши, що це сон, я сіла на ліжку важко дихаючи.
  Господи ну і сни.що це взагалі було? Якими б не були мої гормони, я ніколи про подібне не думала. Хоча був один гріх... Коли я жила у бабусі недалеко жив так само мій однокласник Дэвід, він був дуже красивий. Але ні, немає, ні! Це усе у минулому, власне сильних таких почуттів він у мене не викликав

Інша справа, цей перевертень.

Застеливши ліжко, я швидко попрямувала у ванну, до речі, поспала я всього лише нічого. Холодна вода швидко привела мене до тями, я вирішила що треба подзвонити Ребеці і зустрітися в живу. Але до біса! Алекс ти дурна! Звичайно! 

Ти ж залишила цей чортовий телефон в лісі! Невже тепер доведеться шукати його? Звичайно,  у мене немає іншого варіанту.

Швидко одягнувши сірий светр і чорні терті джинси, я попрямувала в парк. Діяти треба було швидко, оскільки батьки були вже на роботі відпрошуватися мені було не до чого. Господи, що тепер буде? Головне знову не зустріти того ненормального, який в перші ж секунди знайомства лізе цілуватися, і навіщо він це хотів зробити? Подумала я, вже підходячи до того самого дерева. Я сіла щоб краще розгледіти можливе місцезнаходження мого телефону. Знаєте хоч люди сюди і рідко приходили мене все одно тривожив той факт, що всяке в житті буває і мій телефон давным давно забрав якийсь перехожий. Адже телефончик те "модний" iPhone 7 Plus.

- Ти не це шукаєш? - почулося у мене за спиною. Коли я обернулася те побачила того самого незнайомця перевертня з моїм телефоном в руках.

- Віддай! -  підходячи до нього адже мене більше не хвилювало хто він, і що він зробив, в мені просто бушувало не багато злості, оскільки у нього була моя річ, а я жахлива власниця, ще він учора хотів мене поцілувати, а за таке можна і зуби перерахувати.

- І що ж мені за цей буде? - з  дитячою посмішкою запитав чоловік, коли я підійшла до нього вже впритул.

- Ну, наприклад, ти не втратиш свої зуби і я не перерахую твої ребра. Ну як тобі "угода"?

- Ні, так не піде. Все з тією ж посмішкою сказав він.

- Ну що ж, більшого запропонувати вам сер, я не можу...- з награним смутком і сарказмом, сказала я.

Так, лисиця усередині мене знала коли треба пробуджуватися, хіба що за винятком вчорашньої ночі.

- А я думаю, що можеш. -  хватаючи мене за талію промуркотав він, і поцілував.

Він цілував мене жорстко і владно, неначе тим самим показуючи хто тут хазяїн. Я трохи прийшла в шок, намагалася відштовхнути його, але ні, він ще сильніше став притискати мене до себе. Так тривало дуже довго, до тих пір, поки у нас не закінчилося повітря.

Я уся червона з жахливою задишкою дивилася на цього нахабу.

- Та як, та як ти міг! - почала кричати я на нього, одночасно зарядивши йому кулаком по обличчю. Але він встиг її перехопити, і з усієї сили притиснув мене до себе удруковувавши в обійми.

- Ну ж, солодка, навіщо ти так? І до речі, хіба тобі не сподобалося? Коли тебе цілує Альфа, відповідати потрібно. - вже усуваючи мене від себе говорив він, дивлячись в моє червоне від сорому обличчя.

- Я-я, эм, ну,-  буркотала я не знаючи, що і сказати, чи то: "Якого хріну дурень, що ти собі дозволяєш"? або ж " Розумієте, о, чудовий Альфа, ви тільки що вкрали мій перший поцілунок"! Так! Ось саме друге і скажу! 

- Розумієте, о, чудовий Альфа, ваша персона тільки що удостоїлася честі вкрасти мій перший поцілунок! Саркастично сказала я, намагаючись спопелити його усім своїм гнівним поглядом.

- Правда? Це було дивовижно, цікаво, у чому я ще у тебе буду першим?

- А мені не цікаво! - випалила я.

- Дай мені 5 секунд, і я зможу переконати тебе в зворотному, - з похіттю сказав він.

- Спасибі, не коштує, я злопам'ятна, а так само можу випустити кігтики в потрібний момент.

(Правда щось у момент поцілунку вони мене підвели)

- Інтригує киця, і хто ж ти?

- А що не видно? Дівчина!

- Ахах, це те я виразно бачу, проводячи по усьому моєму тілу погляд сказав він. - Я маю на увазі твою другу суть, скажи хто ти, а ще краще покажи, - продовжував він, з вогниками в очах. 

- Я не зобов'язана показувати кожному зустрічному свою другу сутність. Гордо вимовила я.

- Добре, я спробую вгадати.

- Спробуйте, але навряд чи я вам відповім навіть у разі перемоги.

- Ну добре, мій вовк, так і кричить що ти вовчиця, але повадки в тебе зовсім іншого звіра.

- І якого ж?

- Лисиці. Коротко відповів він.

- Як шкода вас розчаровувати, але ви помилилися.

- Невже? А раптом я вгадав, ти ж усе одно не скажеш правду.

- Так, але знаєте, може ви все-таки віддасте мені мій телефон? А то ми так довго вже розмовляємо, раптом я підчеплю від вас погані манери.

Чоловік голосно засміявся, що дуже мене вивело, пізніше, коли його посмішка зникла і в очах з'явилася злість. Я почала тримати удар, але, мабуть, не той, що очікувала. Злість дуже швидко перетворилася на пристрасть, я навіть злякалася, коли перевертень схопив мене і притиснув спиною до себе, з такою силою, що я думала, ніби вдарилася об величезну купу каміння. І тоді він прошепотів:

- Краще не зли мене, адже твої наслідки можуть бути для тебе плачевними. Ти навіть не уявляєш свого покарання, солоденька.

Він говорив чітко і пошепки прямо на вухо, на доказ своїх слів, він потерся об мене. І тут я вже чітко відчула як його єство впиралося мені в попу. Моє тіло пробрав страх, але я не показувала цього.

- Мрій хлопець! Швидше я тебе складу навпіл, - сказала я і відштовхнулася від нього, відходячи на кілька кроків назад.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍