Читати книгу - "Обійми пристрасті, Альона Гейруш"

Вероніка

Розділ 3 
Заходжу до ВІП-зали та впевнено крокую до столика, за яким сидять двоє кремезних чоловіків. Підходжу, одягаю свою «робочу» посмішку та спокійно вимовляю: 
- Доброго дня, чого бажаєте? 
В очі нікому з них не дивлюся, це моє правило. За весь час, що я тут працюю, було безліч ситуацій, тому я добре знаю як уникнути зорового контакту. Той, що зліва робить замовлення і я уважно все записую. Повертаюся направо та запитую: 
- Ви готові зробити замовлення?  
Однак у відповідь нічого не почула, а пауза занадто довго затягнулася. І я була вимушена поглянути на нього. Коли я підняла очі, то забула як говорити. Його погляд був таким пронизуючим, що мені здалося наче він дивиться мені прямо в душу. Його очі були такі чорні та глибокі, мов смола. А густі брови робили його вигляд грізним та загадковим. Таке ж темне волосся було стильно укладене назад, з бічним пробілом та трохи довшою довжиною на маківці. Ніс прямий з широкими крилами. Виражені вилиці, покриті легкою щетиною. Він був таким гарним, але ця краса скоріше відштовхувала, ніж приваблювала. 
- «Таак, пауза таки затягнулася», подумала я. 
- Коли розмовляєш зі мною, то дивися в очі, – порушив він тишу. 
- Я здригаюся і це помітно. Його голос дуже грубий та владний. Я такого ніколи раніше не чула, цей тембр заворожує і водночас лякає. 
Я збираю себе до купи і кажу: 
- Уважно слухаю вас, – й дивлюся прямо в очі. 
- Стейк прожарки medium та салат із запеченими овочами. 
- Це все? – легко посміхаюся. 
- Крихітко, не змушуй нас чекати. 
Я повернулася та попрямувала до виходу, відчуваючи, що він не зводить з мене погляду. Опинившись по той бік дверей, я нарешті змогла видихнути. 
- «І яка це я йому крихітка!», – розлючено подумала я.  
Але часу на роздуми не було , я побігла виконувати замовлення, адже багатії не вміють чекати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍