Читати книгу - "Від любові до ненависті, Крістіна Жиглата"

Розділ 2

 

 

Хлопець, який хотів мене вбити, завмирає, злякано глянувши мені за спину. Інші виродки теж затихають, практично шикуючись в ряд і приймаючи смиренну позу.

- Ярий... Ми це... Мара хотів з новенькими познайомитися..., - заїкаючись, виправдовується той, хто на мене напав.

Я повертаю голову назад і дивлюся на того, перед ким так тремтіли ці бандити.

Думала, побачу такого ж безпритульного, хулігана, бандита... Але на мій погляд перестала інша картина.

Чоловік стояв біля новенького, шикарного BMW, вальяжно підпираючи бампер своєю дупою, на якій ідеально сиділи чорні штани. На його ногах були високі черевики, схожі на військові берці. На плечі було накинуто шкіряну куртку, під якою була проста біла футболка.

Оскільки чоловік стояв, а я сиділа на асфальті, спочатку в моє поле зору потрапили його ноги і так вийшло, що мені довелося оглянути його знизу вгору. А зробила я це дуже повільно та з явним інтересом.

Коли мої очі піднімаються вгору, на обличчя хлопця, на мить, я ніби висну… Не тільки від його нереально красивих, сірих очей, якими він пропалював мене, а й від його зовнішності.

Кажуть, гарних чоловіків не буває…

Бувають! І зараз, найкрасивіший чоловік стояв переді мною.

Мій рот мимоволі відкривається, а з горла виривається дивний, незрозумілий звук... Хлопець ледве помітно посміхається, одним кінчиком губ, і тягнеться рукою в кишеню, за пачкою цигарок, чим повертає мене в реальність.

Я моргаю кілька разів, відвертаюся від нього і подумки матюкаюсь.

«Боже, яка дурепа!»

Мені, правда, хотілося провалитися крізь землю.

- Мара, кажеш? – якось ліниво кидає цей Ярий, підкурюючи сигарету і роблячи глибоку затяжку. – Значить, поки мене не було він надумав хернею страждати… А ви що, тварюки, вже його накази виконуєте?

- Ярий... Та він же сам сказав що твоя права рука! – злякано відповів один із хлопців. – Ми… Ми думали…

- Не правильно ви думали, - обриває, роблячи ще одну затяжку. – Ви ж знаєте правила…

- Ярий, вибач…

- Ярий... Ми ж не знали, - в один голос занили мерзотники.

– Роти закрили! – обірвав він. – За свавілля будете наказані… А зараз пояснюйте, що тут відбувається?

Поки бандити з'ясовували стосунки, я тим часом піднялася на ноги. Обтерши рукавом кров з колін, відразу підійшла до переляканої сестри і обняла її. Мій погляд знову, машинально повернувся до Ярого. Хлопець уважно спостерігав за мною, чим змусив мої щоки почервоніти.

- Хто це? - Раптом запитує він, кивнувши на мене і Машку.

- Це новенькі... Два тижні тому оселилися у шістнадцятому будинку, - відповів бандит. - Мара попросив привести їх до нього.

Хлопець знову глибоко втягує дим, оглядаючи мене з голови до ніг. Його погляд затримується на моїх колінах.

- Твоїх рук справа? - раптом запитує у рудого.

- Н-ні! – голосно заперечує він. - Вона битися полізла, подряпала мені обличчя, а потім упала...

- Бойова значить, - підсумував Ярий, скоса посміхнувшись.

- Він вкрав мою підвіску! - Не стала мовчати я. – Я хотіла забрати свою річ…

Ярий знову переводить погляд на рудого, і сухо кидає одне слово:

  – Підвіску!

Рудий відразу підходить до нього на тремтячих ногах, на ходу витягаючи з кишені мою підвіску. Коли прикраса опиняється в руці Ярого, хлопець затискає в зубах сигарету і вільною рукою завдає сильного удару бандиту в обличчя. Той відразу падає на асфальт непритомний. Я злякано здригаюся, а Машка скрикує.

- Правила... Як же я не люблю, як ви їх порушуєте, - каже він спокійно, знову повертаючись до сигарети та розглядання моєї підвіски. - Значить, твоя, кажеш? - За кілька секунд, уточнює він, піднімаючи на мене свій погляд. Я невпевнено киваю, бо під його пильним поглядом ставало дуже ніяково. - Дорога річ... Не кожен собі може таку дозволити... Звідки ти?

– Будинок шістнадцять, – кидаю те, що вже озвучили бандити.

- Те, що ти оселилася у квартирі Людки, я знаю… Я не про це питаю, і ти це чудово розумієш? – каже він холодно. – Звідки ти приїхала та хто твої батьки?

– Це не та інформація, яку варто озвучувати першим зустрічним, – відповідаю сміливо. - Мама мене вчила не розмовляти з незнайомцями,  - а це вже був сарказм.

- Маленька, а твоя мама не вчила тебе про почуття самозбереження? – хмикає хлопець.

- Я нікого не чіпала, просто собі йшла... А ці бандюгани, схопили мене та мою сестру! Я не зобов'язана ні перед ким звітувати і тим більше не збираюся нічого розповідати про себе!

- Кумедна... Зухвала, - кидає хлопець, докурюючи цигарку і відкидаючи недопалок убік. Потім він відштовхується від машини і починає, наближається до мене, повільною та хижою похідною. Усі ці п'ять секунд, за які він долав відстань між нами, він утримував мене своїм поглядом, змушуючи нервувати і переживати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍