Читати книгу - "Жагучі серця , Ксана Рейлі"

Розділ 2

Вікторія

— Серйозно? — заверещала Лія, а її карі очі стали майже вдвічі більшими. — Ти таємно від батьків подала заявку на участь в чемпіонаті?

— Тихіше! — прошипіла я, оглядаючись по сторонах.

Мені не подобалося, що моя кузина вирішила так голосно розмовляти у будиночку на автодромі. Десь неподалік був тато, а я не хотіла, щоб він поки знав про це.

— Це дуже ризиковано, Вікторіє! — зауважила дівчина.

Я закотила очі, спостерігаючи за завжди правильною Лією. Вона сиділа на столі та махала своїми ногами в ідеальних лакових туфлях. Дівчина змахнула своїм світлим волоссям нижче плечей та важко видихнула.

— Добре, що я не з тих, що бояться ризикувати.

— Це божевілля! — обурилася Лія. — Ці перегони — це так небезпечно.

— Смію нагадати, що твій тато теж колись ними займався. Пригадуєш кубок чемпіона у своєму домі?

— І дуже добре, що він уже давним-давно кинув цю справу! Управляти компанією дідуся йому явно більше личить.

Я задумалася про це. Дядько Єгор надто легко відмовився від перегонів. Для нього це було всього лише можливістю довести своєму батькові, що він чогось вартий, тоді коли мій батько жив цим. Я була такою самою. Мріяла про чемпіонський кубок, не боячись нічого. Це було в нашій з ним ДНК. Це те, чого не розумів ніхто, окрім нас обох.

— Агов! — гукнула Лія. — Ти зависла. Отже, ти тепер будеш брати участь в чемпіонаті.

— Якщо мене приймуть в учасники, — уточнила я. — Але я думаю, що це не проблема. Залишилося лише дочекатися підтвердження.

— А де ти взяла гроші? — спитала дівчина, насупившись. — Там, здається, потрібен перший внесок. І хіба не повинні бути перевірки?

— Я подалася від команди свого батька. Ти знаєш, що в нього все офіційно, тому таким чином я зможу уникнути перевірок. А щодо внеску, то я використала частину грошей, що залишив мені прадід. Ще потрібно купити автомобіль, бо тато не дозволить використовувати його.

— Ти маєш рацію, Вікторіє! — почула за спиною чоловічий голос.

Я здригнулася та різко обернулася до дядька Єгора, що стояв спершись до одвірка. Його темні очі вивчали мене, а він задумано постукав пальцем по своєму підборідді.

— Тату, що ти тут робиш? — здивувалася Лія.

— Маю справу до Гордія, — відповів він. — Чув, що тут зазіхають на ваш автодром. У мене хороші стосунки з мером, тому я спробую допомогти в цій ситуації.

Я закотила очі, згадуючи того Алекса, з яким познайомилася вчора тут. Він мало не з'їв мене своїми очима. Чорт! Але те, як він прошепотів моє ім'я, змусило моє тіло затремтіти. І той погляд зелених очей, від якого мороз пройшовся по шкірі. Я похитала головою, щоб не думати про це. Він — мій ворог! Кожен, хто ворогує з моїм батьком, є для мене ним.

— Вікторія таємно від батьків вирішила взяти участь в чемпіонаті, — сказала Лія та зістрибнула зі столу. — Впевнена, що їм не сподобається, коли вони дізнаються про це.

— Списки учасників висвітлять не раніше, аніж за місяць до початку чемпіонату, — заговорив дядько Єгор та підійшов ближче до мене. — У тебе є ще два тижні, перш ніж вони дізнаються про це.

— Знаю, — пробурмотіла я. — Тільки таємно тренуватися мені не вдасться. Тато зрозуміє, що щось не так. До того ж він цілими днями тренує Дена та Адріана. Вони ж в його команді.

Я важко видихнула та втомлено сіла на диван, розкинувши руки. Помітила, що Лія підійшла до свого тата. Вони були трохи схожі зовні, але не суттєво. У нього було майже чорне волосся, а у неї — світлий блонд. Та і своєю худорлявою статурою вона вдалася в тітку Аріну. Дівчина поправила комірець білої футболки-поло, а тоді задумано постукала пальцем по підборідді, як нещодавно робив це її батько.

— Ти ж не скажеш їм? — спитала вона, глянувши на дядька Єгора.

— Ви хочете втягнути мене у свою брехню? — здивувався він.

— Не треба, — байдуже сказала я. — До чемпіонату залишилося мало часу. Потрібно багато тренуватися, а без батька я нічого не зможу. Тільки я не впевнена, що він дозволить мені. Доки списки не оприлюднять, він зробить все, щоб прибрати мене з них.

Дядько підійшов до спинки дивана та сперся руками на неї. Він уважно подивився на мене зверху вниз. Я зацікавлено схилила голову вбік, спостерігаючи за ним.

— Твій батько вб'є мене за це, — пробурмотів чоловік, — але я допоможу тобі. Доки Гордій не знатиме про твою участь, я готуватиму тебе до чемпіонату.

— Що? — здивувалася я. — Це жарт такий?

— Схоже, що я жартую? Я хочу допомогти тобі, Вікторіє. У тебе дуже великий потенціал, амбіції та жага до перемоги. Додати до цього ще уважність на трасі, контроль над емоціями та "холодний мозок" — і ти станеш чемпіонкою!

— А-а-а! — радісно запищала я та зірвалася на ноги.

Я почала стрибати, а тоді нахилилася до дядька Єгора та обійняла його, дякуючи.

— Мамі це не сподобається, — раптом сказала Лія.

— Вона про це не дізнається, — суворо сказав їй дядько. — Відверто кажучи, я так сильно встиг засумувати за перегонами, що підготовка тебе буде для мене в задоволення.

— Я рада! Я справді дуже рада.

Усмішка на моєму обличчі була такою широкою, що аж щоки заболіли. Я зустрілася поглядом з карими очима Лії. Вона усміхнулася мені, хоча я бачила, що їй це все не дуже подобалося. Ну, що ж, маленька принцеса не звикла до швидкості та адреналіну, але сьогодні ми привчимо її до цього.

— Сьогодні ввечері о восьмій у мене, — сказала їй я, коли ми вийшли на вулицю. — Покажу тобі доросле життя.

— Уже боюся, — пробурмотіла дівчина та невдоволено скривилася. — Може, не треба?

— Ліє, тобі ж минулого тижня виповнилося вісімнадцять! Дорослі розваги чекають на тебе.

Я помахала їй рукою на прощання, а тоді сіла у свій новенький блискучий Феррарі яскравого червоного кольору, який татусь подарував мені минулого місяця на моє двадцятиріччя. Я усміхнулася, коли автомобіль загудів піді мною, провела руками по неймовірно приємному керму, а тоді чимдуж рвонула з місця, щоб якнайшвидше підготуватися до вечора. Попри свою шалену любов до швидкості, я все ж була обережною на дорозі в населеному місті. Це не те місце, де можна розігнатися на повну, а от ввечері... Ввечері я нарешті прийму свою бажану дозу наркотику.

— Ох, як смачно пахне! — сказала я, коли увійшла в дім.

З кухні доносився приємний аромат печеної риби та свіжої випічки. Я забігла на кухню та швидко обійняла маму, яка помішувала щось на плиті.

— Що з тобою? — спитала вона.

Карі очі мами підозріло звузилися. Я хотіла поділитися з нею своєю радістю, як робила це завжди, але зараз просто не могла.

— Нічого! — відповіла я.

— Ти така щаслива, наче тато додав тебе до своєї команди гонщиків, — сказала вона, засміявшись.

— Може, так і є?

Мама завмерла на декілька секунд, а її пильний погляд зупинився на моєму обличчі. Я знизала плечима та трохи відійшла від неї.

— Ні! Він би не зробив цього без мого відома, — впевнено мовила мама.

І це було правдою. Усе, що стосувалося мене чи мого брата, батьки вирішували разом. Так, батько не включив мене до своєї команди, але я зробила це самостійно без його дозволу. На моєму обличчі знову з'явилася задоволена усмішка. Мама насупилася, спостерігаючи за мною, а потім раптом закивала головою.

— Я зрозуміла, — сказала вона, блиснувши своїми ідеально рівними зубами. — Ти закохалася!

Я мало не закашлялася полуницею, яку їла в цей момент. Закохалася? Це точно не про мене. Перегони — єдине, що мало значення у моєму житті. Мама засяяла від своєї думки. Поруч з батьком вона повірила у вічне кохання, але мені здавалося, що таке стається раз на сотні років. Їхній парі пощастило, адже не у всіх почуття такі сильні навіть через стільки часу.

— Обережно, Вікторіє! — сказала мама, продовжуючи усміхатися. — Ти так задумалася про свого коханого, що втратила лік часу.

— Ага! — пробурмотіла я та підійшла ближче до неї. — І просто зараз мій коханий стоїть у нашому гаражі, а ще я думаю про красивий, новенький, блискучий Ламборгіні пурпурового кольору, який побачила сьогодні в інтернеті. Як думаєш, татусь купить мені його?

— Мене лякає твоя пристрасть до автомобілів. — Мама важко видихнула.

— Це моє єдине справжнє кохання, мамо.

— Сумно, якщо так.

— Принаймні, машинка не зробить мені боляче.

— Як знати... Як знати.

Мама задумано подивилася у вікно. Її інколи дратувало моє захоплення перегонами та автомобілями, але з часом вона змогла змиритися з цим. Я міцно обійняла маму, вдихаючи знайомий аромат її улюблених парфумів.

— Не хвилюйся за мене. Я сильніша, аніж тобі здається.

— Знаю. — Мама тепло усміхнулася мені. — Ти така сама, як твій батько. До речі, де він? Чому досі не повернуся? Вже вечеря готова.

— Що це за сімейна ідилія, яку я пропустив? — пробурмотів Тео, заходячи на кухню.

Я оглянула на нього, помітивши в його руках чорну шерсть. Брат усюди тягав свого пса Дотті. Маленький монстрик, який погриз мої улюблені туфельки Джиммі Чу.

— Уся сім'я зібралася, а вашого батька досі нема! — дорікнула мама.

Вона невдоволено похитала головою, наче хотіла злитися на тата, але просто не могла. Мама любила прикидатися ображеною, щоб він осипав її компліментами. Ми з Тео переглянулися. Його світло-карі очі, як в мами, опустилися до собаки.

— Дотті, як ти? — спитала я, нахилившись до песика.

Той задоволено захекав, висунувши язика. Я швидко погладила його, бо насправді робила це нечасто. У мене не було сильної любові до тварин, як це можна помітити в Тео чи мами.

— Мені час збиратися! — голосно сказала я, прямуючи до виходу з кухні.

— Куди ти зібралася? — спитала мама. — А як же вечеря?

— Того разу без мене. Я йду на вечірку.

— Вся у свого тата! — буркнула вона.

Батьки ніколи не забороняли мені розважатися, за що я завжди була вдячна їм. Принаймні, це давало мені змогу порушувати правила. Я оглянулася на маму, що бурмотіла своє невдоволення братові. Той вдавав, що слухав її, хоча сам спостерігав за своїм псом. Коли я була татусевою донечкою, Тео був максимально близький з мамою. Він був її спокоєм, хоча і теж фанатів від швидкості на своєму байку. Сім'я гонщиків — пекло для мами. Вона хвилювалася за нас усіх надто сильно. І поки я йшла напролом до своїх цілей, тато і брат забирали її хвилювання собі.

Я швидко прийняла ванну та почала збиратися в передчутті адреналіну. Вдягнувши коротку шкіряну спідницю чорного кольору та червоний топ, я почала наносити макіяж. Сьогодні він у мене був яскравіший, аніж зазвичай. Темні тіні, чорні стрілки та червона помада. У цей вечір я хотіла бути фатальною дівчиною, що націлена на перемогу.

— Лія прийшла! — голосно крикнула мама з першого поверху.

— Уже йду! — гукнула я.

Швидко взула новенькі брендові туфлі на підборах та схопила свою сумочку. Я почала спускатися сходами й закотила очі, коли побачила двоюрідну сестру в цій бежевій блузці з комірцем та чорній спідниці. Мій погляд опустився до її блискучих лоферів.

— Добре! — сказала вона та закивала головою, коли побачила мене. — Я прогадала з вибором свого наряду.

— Ти наче збиралася у свій університет, Ліє.

— Ти що? Ця спідниця занадто коротка для цього.

Ми усміхнулися одна одній. Я легко поправила її чубчик, а тоді ми обоє попрямували вниз сходами до гаража, де стояв мій Феррарі.

— Боюся уявити, куди ми їдемо, якщо ти виглядаєш саме так, — сказала Лія, опустивши погляд на мій короткий топ.

Ми сіли в мій автомобіль, і я ввімкнула музику так голосно, що аж колонки гуділи. Я подарувала хитру усмішку Лії, яка була дещо напружена та перелякана. Феррарі зірвався з місця з гучним скрипом шин. Ох, сьогодні вони гудітимуть на всю силу! Я стиснула кермо в передчутті. Серце почало битися швидше, збільшуючи удари зі збільшенням швидкості. Рев автомобіля змушував мою кров кипіти від бажання отримати задоволення. Ми проїхали через усе місце, коли нарешті опинилися на закинутому аеропорту. Колись давно мама проговорилася, що у них з татом раніше тут була фотосесія. Зараз їх би сюди навіть не впустили. Це місце для нас — вуличних гонщиків, що підкорювали ніч. Тут вже зібралося багато людей — таких самих любителів швидкості та адреналіну. Стільки часу минуло, але стрітрейсинг досі був нелегальним. Місце, де не існує правил та закону. Моя слабкість, моя залежність, яку неможливо позбутися. Це наче наркотик в крові — екстазі в чистому вигляді...

Я зупинилася біля чорного Астона Мартіна. Це був автомобіль Дена — прийомного сина Валерія та Діни Забелло, а ще мій батько тренував його до чемпіонату з перегонів. Схоже, у цьому сезоні ми будемо суперниками. Тільки він поки не знає про це.

— Хей, Вік! — сказав хлопець, махнувши мені рукою. — Приїхала потусити?

— Ні, Денчику! Я приїхала, щоб надірвати тобі зад! — голосно сказала я, вистрибнувши з автівки.

Я простягнула руку Лії, щоб вона, не дай Боже, не загубилася десь. Дівчина і так була шокована від побаченого. З колонок лунала гучна музика, люди стояли біля автомобілів з пляшками пива в руках, а нові тачки під'їжджали кожної хвилини.

— Куди ти мене привезла? — перелякано спитала сестра.

— Не бійся, Ліє. Сьогодні ти побачиш те, чим я живу.

— Твої батьки знають про це?

— Ні! І вони не мають про це знати. Поглянь, як тут кайфово, Ліє! Тобі сподобається. Ходімо я познайомлю тебе з друзями!

Я схопила її за руку та потягнула до компанії своїх знайомих. Дівчині поки було не дуже комфортно тут, але з часом вона, здається, вбулася. Лія навіть усміхалася, розмовляючи з моїми товаришами.

— Нова машинка, — сказала я, кивнувши головою на Астон Мартін. — Забелло виявився щедрим батьком.

— О, так! — погодився Ден. Він сперся на капот тачки, дивлячись на мене своїми блакитними очима. — Це подарунок перед чемпіонатом. Він плекає на мене надії. Твій батько робить все, щоб виховати з мене чемпіона.

— І як успіхи? — поцікавилася я, примруживши очі.

— Начебто непогано, — відповів він, знизавши плечима. — Твій тато трохи жорсткий тренер, але він постійно переконує мене, що я зможу отримати кубок. Головне — бажання та дисципліна.

Я хмикнула, опустивши голову вниз. Бажання і дисципліна тут не допоможуть. Це повинно бути в крові.

— Отакої! — почула за своєю спиною неприємний голос. — Маленька Торі теж тут.

Я скривилася та обернулася обличчям до того, кого б явно не хотіла бачили тут. Зелені очі заблищали явним зацікавленням, розглядаючи мене. Алекс, бляха, Садик!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍