Читати книгу - "Страта голодом, Семен Старів"

кількатомного підручника української мови, використовуваного в українському відділі інституту; пізніше, в 1972 – 1973 роках, він сам переробив його для наново відкритого українського відділу. Крім того, як педагог-мовник, він розробляв методику викладання мови. У 1955-1956 роках він займався копіткою працею – укладанням українсько-англійського і англо-українського військових словників. Проте видати цей словник йому так і не пощастило. При тому всьому він і далі брав участь в українському й американському громадському житті, їздячи з доповідями до українських громад у Сан-Франциско і Лос-Анджелос, промовляючи в американських клюбах про Україну і СРСР. Старів був промовцем від українців під час святкування двохсотлітнього ювілею США; постійно дописував до української та американської преси, виступав по радіо.

Але найголовнішою подією в каліфорнійський період життя Старова було те, що 1985 року з'явилася друком оця його книжка, над якою він працював майже все своє емігрантське життя. Вона була видана англійською мовою саме з нагоди п'ятдесятиріччя Великого Голоду в Україні 1932 – 1933 років, що його скорботно відзначила вся українська еміґрація. Книжка ця під назвою «Execution by Hunger» вийшла завдяки старанням Фонду Катедр Українознавства при Гарвардському Університеті під тодішнім псевдонімом автора – Мирон Долот.

Він вирішив написати книжку про голодомор англійською мовою, щоб ширший світ довідався про цей нечуваний, замовчуваний совєтським режимом злочин супроти України. Книжка Мирона Долота набула великого розголосу у світі. На неї було опубліковано з півтори сотні схвальних рецензій, листів-відгуків з усіх усюдів (головно з Англії, Франції, Німеччини, Австралії, Канади, Польщі і, звичайно, з різних регіонів США). Книжку цю перекладено французькою, фрагменти з неї – польською мовами; англійською вона вийшла спершу в твердій оправі, а згодом і в м'якій обкладинці, а також як так звана звукозаписна книжка (наговорена на плівку, в касетах). Англомовна книжка ще й тепер в обігу. З нагоди п'ятдесятиріччя голоду в Україні тридцятих років Старів також видав невеликі брошури англійською мовою – для інформації під час ювілейних зібрань.

Перебуваючи на пенсії, Старів і далі служив громаді в потребі. Отже, коли група українців у Сакраменто (столиці Каліфорнії) заініціювала створення комісії з перевірки каліфорнійських середньошкільних підручників та характеру викладання історії Східньої Европи, геноцидів і потоптання людських прав, що мали там місце, Семен Старів став членом тієї комісії. Він, бувши викладачем історії і дослідником голоду в Україні, міг, як ніхто інший, подати кваліфіковані проекти й взірці навчання в цих ділянках і тим самим сприяти поліпшенню викладання, як і впорядкуванню відповідних підручників. І його уповноважили написати підручника про український геноцид (не тільки щодо селян, виморюваних голодом, а й про нищення української провідної верстви) для американських середньошкільних учителів у Каліфорнії.

Коли українська еміграція широко відзначала 1000-річчя християнства в Україні (1988 рік), Семен Старів узяв активну участь і в цьому святкуванні. Він належав до ювілейного комітету в місті Сакраменто, написав текст буклету «Тисячоріччя християнства в Україні» і підтримував протести цього комітету (навіть до Риму) проти того, щоб тисячолітнє християнське свято присвоювала собі Росія, якої тоді, за часів хрищення України-Руси в 988 році, взагалі не існувало.

На закінчення ще треба згадати, що свій пенсійний час Семен Старів плянував присвятити малюванню (до якого приохотився в старшому віці) та спогадам про полон і полонених. Ще в полоні він почав дещо записувати, а в Німеччині весь час нотував щоденник, який вів далі й на кораблі до Америки і ще якийсь час по тому. Та доля розсудила інакше. У 1989 році він мусив піддатися важкій операції серця (оскільки весь час в Америці слабував на «ангіну пекторіс»), а після неї почав поволі занепадати на здоров'ї.

Помер він 9 серпня 1998 року на 82-му році життя після тяжкої і довгої недуги, залишивши в глибокому смутку дружину Олександру і дочок Ольгу і Марію та ближчу і дальшу рідню в США і в Україні.

Заупокійне Богослужіння і похорон світлої пам'яти Семена Старіва відбулися 13-го серпня 1998 року в похоронному закладі «Mission Montury» і на кладовищі St. Carlos в Монтереї. Похоронні відправи відслужив отець Олександер Авраменко з Сан-Франциско.

Крім родини, знайомих і приятелів та жалібної громади, які прибули, щоб провести його в останню дорогу, присутніми були також п’ять полковників української армії з України, що навчалися тоді в Монтерейській військово-морській вищій школі. Вони стояли як військова почесна варта, з українським і американським прапорами, над домовиною. Перед опущенням домовину посипали грудками української землі, принесеної з місця-пам’ятника Голодомору і з Биківні, з цвинтаря замучених агентами НКВД. Домовину спущено в гріб під звуки пісні «Чуєш, брате мій».

Отож його задум – написати книжку про українців-полонених – так і урвався. А як пам'ятка його замилування малюванням (головно він любив малювати море, над яким щодня проходжувався), залишилося багато оригінальних, перейнятих глибоко індивідуальним баченням, картин.

Цей життєпис написала дружина автора, яка шкодує, що довелося багато інформації з його діяльности як письменника, вчителя, художника і просто людини залишити поза цією короткою біографією.

Олександра Старів