Читати книгу - "Технологічний прогрес вогнепальної зброї(1500 - 1900 роки), Євгенія Вітьман"

До винаходу Дрейзе гвинтівки, які стояли на озброєнні армії Пруссії, заряджалися з дула, тому потребували багатьох дій для перезаряджання. Через це вони не володіли швидким темпом стрільби.

Щоб заряджати з казенної частини гвинтівки, Дрейзе влаштував особливий механізм – затвор. Він був влаштований таким чином, що рухався по осі ствола в спеціальній циліндричній коробці. Пригвинчений до казенного зрізу, він рухався взад і вперед. В останньому положенні замикав ствол під час пострілу. Його назвали – ковзним.

Крім цього, Дрейзе помістив кулю і капсуль разом у паперовій оболонці(гільзі). Тепер заряджання зводилося лише до вкладання патрона в казенну частину ствола.

Його патрон складався зі свинцевої кулі яйцеподібної форми, яку було вкладено у виїмку папкового циліндра(шпігеля). З протилежної сторони був впресований коржик ударної суміші. Шпігель з кулею містився в паперовій гільзі, в яку спочатку всипався порох.

Щоб здійснити постріл, всередині затвора гвинтівки знаходилося особливе пристосування, зване ударником, з тонкою і довгою голкою, яке в момент пострілу силою стиснутої спіральної пружини швидко рухалося вперед всередині затвора, голка проколювала патрон і своїм кінцем запалювала ударну суміш.

Недоліки у голчастих гвинтівок теж були: голка, через те що була дуже тонкою, часто ламалася. Порох в паперовій гільзі часто сирів. Також, на початку пострілу відбувався прорив порохових газів, тому був потрібен обтюратор(пристрій, що запобігав прориву).

Гвинтівка мала неабиякий успіх. Тому це змусило всі європейські держави переходити на зброю, яка заряджалася з казенника.

Також, в тому ж 1836 році, францюзький зброяр Лефоше винайшов свою рушницю й унітарний патрот для неї. Його гільза була не паперовою, а картонною.

В 1842 році Луї-Ніколя Флобер винайшов унітарний набій кільцевого запалення. Це стало проривом в галузі вогнепальної зброї. Він поєднав всі елементи в одному латунному набої разом(ударний капсуль, заряд пороху і кулю). Цей патрон є малошумовим.

Лондонський зброяр Ланкастер у 1852 році випустив рушницю і патрон нової конструкції. Патрон Ланкастера мав запалювальний склад у центрі дна гільзи. Постріл відбувався, коли бойок ударяв, при спуску курка, по зовнішній оболонці прикритій мідною пластиною з отворами. 

У 1856 році, Берінгер удосконалив патрон Флобера. Він збільшив і посилив гільзу, подовжив кулю і помістив до неї метальний заряд. Патрон швидко поширився серед військової зброї, а потім мисливської й спортивної.

У військовому застосуванні патрон кільцевого запалення незабаром поступився місцем патрону центрального бою, але зберігся в спортивному і в мисливському використанні. 

Набій центрального запалення – це металевий набій для вогнепальної зброї де капсуль розташовано по центру донця гільзи. На відміну від кільцевого запалення, капсуль набою центрального запалення зазвичай окремий компонент, який встановлено заглиблену порожнину в гільзі і заміняється при перезаряджанні.

Набій центрального запалення покращували Беатус Берінгер, Бенджамін Ульє, Гастін Ренетт, Smith & Wesson, Чарльз Ланкастер, Жюль-Фелікс Гевело, Джордж Морзе, Франсуа Шейде, Хайрем Бердан та Едвард Муньє Боксер.

Інший вид набою центрального запалення було винайдено французом Клементом Поттетом в 1829 році, але зброяр не вдосконалював свій набій до 1855 року. 

До 1866 року була широко поширена гвинтівка Енфілд зразка 1853 року. За її допомогою, солдат міг здійснювати три постріли за хвилину. Невдовзі зʼявилась нова розробка – гвинтівка Снайдер-Енфілд. Автором був американський інженер Джейкоб Снайдер. Нова гвинтівка робила десять пострілів за хвилину. Після випробування, її одразу прийняла на озброєння Британська армія. Також, з 1866 року почалося масове перетворення гвинтівок на Королівській фабриці зброї. Гвинтівка нової моделі зберегла оригінальний стовбур, ложе , рушничний замок та курок.

Достатньо швидко,  у 1871 році, ці гвинтівки були зняті з озброєння. Їх замінили на Мартіні-Генрі. Не зважаючи на це, Британська індійська армія використовувати рушниці Снайдер-Енфілд до кінця XIX століття . 

Ударно-спусковий механізм Мартіні-Генрі(Гвинтівка Пібоді-Мартіні) був розроблений американцем Генрі Пібоді(через це, американські моделі називаються Пібоді).   

Гвинтівка Пібоді-Мартіні – такої гвинтівки ніколи не існувало, це лише сучасна узагальнююча назва сімейства британських і американських гвинтівок. Швейцарець Фрідріх Мартіні доробив гвинтівку, котру розробив шотландець Олександр Генрі. Після цього, вона була прийнята на озброєння Британської армії. Виходячи з цього, американська гвинтівка має назву Пібоді, а британська Мартіні-Генрі. 

Пібоді сильно поступалася похідній від неї британській гвинтівці. Мартіні-Генрі перевершувала її своїми балістичними якостями і використовувалась аж до початку першої світової війни. Різні модифікації цієї зброї, продавалися в різних країнах та деяким приватним особам. Також, її застосовували для полювання на велику дичину(як приклад, ведмедів).

Слід зазначити, що вона була однозарядною. Ложе виготовлялось з якісного американського горіха. Цівка(передня частина рушничної ложі , що закриває стовбур повністю або частково) мала довжину  750 мм. Приклад зміцнювали сталевим потиличником(захищав від віддачі) з ромбоподібною насічкою. Також була антабка(щоб кріпити гвинтівку до ременя) для зручності.