Читати книгу - "Технологічний прогрес вогнепальної зброї(1500 - 1900 роки), Євгенія Вітьман"

Знаходячись на піку своєї могутності, Ацтекська Імперія розпочала своє падіння в 1519 році. Дивлячись документальні передачі, фільми й серіали, здається, що це було дуже давно, а насправді це не так. Тільки подумайте 1519 рік! Іспанці, на чолі з губернатором Куби Ернаном Кортесом, вторглися на територію південно-західного узбережжя Мексиканської затоки. Всього 11 кораблів, 508 солдатів, 16 коней і декілька гармат, стали початком кінця самобутньої імперії. Хоч іспанців було так мало, порівнюючи з чисельністю ацтеків, чому завойовники перемогли? Все просто, технології. Ацтеки нічого не змогли протиставити 10 важким і 5 легковим польовим гарматам і 13 мушкетам, котрі мав Кортес.

Зроблю невеликий відступ, і розкажу про пищаль.

Пищалі, з'явилися в останній чверті XIV століття, це назва ранньої середньої та довгоствольної вогнепальної зброї. Спочатку їх конструкція мало чим відрізнялась, але вже згодом їх різноманіття сильно збільшилося, як і місце застосування. Були ручні пищалі(ручниця, самопал). Також, були пищалі, котрі призначалися для стрільби з фортець. Розміщені на триноги чи лафета(станок для артилерійської системи, на якому закріплюється ствол гармати) , вони призначалися для стрільби зі стін. Хочу зазначити, що словом “пищаль” часто називали гармати. Вони були фортечні, облогові, польові, полкові, стінопробивні.

Вони виготовлялися з різних матеріалів: заліза, бронзи, чавуна, міді і сталі. Ядра використовувались з заліза або з чавуна. Для ручних пищалей були кулі.

Ручниця – дульнозарядна рушниця. Калібр — від 12,5 до 25 мм. Виготовляли з кованих залізних смуг або відливали з бронзи. На початку нагадувала просто пряму палицю з дулом, до котрої лише потім почали прикріпляти деревʼяні ложі(для з'єднання окремих її деталей і зручності під час стрільби). Важила така зброя 8 кілограмів, дальність стрільби до 150 метрів. Вони не мали замка(відповідає за займання заряду). Часто з однією ручницею управлялися двоє стрільців. Один її тримав, другий запалював заряд розжареним дротом або ґнотом(призначений для передачі вогню зарядам). Якщо ручницю використовував один стрілець, то йому було необхідно знайти якусь опору. При цьому він тримав в одні руці ґніт, а в другій ложе.

Технології не стоять на місці, тому тільки звичайний димний порох(суміш з селітри, деревного вугілля і сірки у вигляді дуже дрібного порошку) замінив зерновий, що спричинило покращенню куль і появу полички(невеликий виступ з рівною горизонтальною поверхнею біля запалювального отвору) зʼявились перші аркебузи, котрі швидко витіснили ручниці.

До цього згоряння пороху було нерівномірним. Також, під час згоряння порох залишав у каналі ствола тліючі тверді частинки, які нерідко призводили до нещасних випадків під час наступного перезарядження зброї. Зерновий порох був вдвічі потужнішим і простим у зарядженні. Крім цього, це забезпечувало безпеку для стрільця, що було дуже важливим. Також, він не потребував для ефективного спалаху додаткового порожнього місця в казеннику(задня частина ствола) ствола, було достатньо проміжків між гранулами.

Аркебузи – довга ґнотова(запалювання заряду здійснюється за допомогою ґнота) дульнозарядна рушниця. З'явилася в XV столітті. Довжина ствола у різних модифікаціях — від 1,2 до 2,4 м, калібр — 12,5—18,5 міліметрів, дальність польоту кулі — до 250 м. Дальність значно більша ніж в ручниці, тому не дивно, що аркебузи швидко замінили їх.

Хто такі мушкетери?

Іспанія, перша країна котра перейшла від пищалей до сучасних мушкетів наприкінці XV ст. Аркебузи не могли пробивати вдосконалені обладунки, мушкети вирішили цю проблему.

Мушкет мав ствол 110—120 см, калібром 20-23 мм, ложу з коротким прикладом, що дозволив зручно прицілюватись і ґнотовий замок. Його вага 6 кг, дільність стрільби до 250 метрів. Вони стали першою масовою зброєю, а стрільці з мушкетами стали називатись мушкетерами.

Служба мушкетера не була легкою. Їх робота була важкою й жорстокою. Мушкетер ніс на собі важке приладдя: мушкет(довжиною 180 см і важив 6-7 кг), підставка «фуршет» (без підставки важкий мушкет не втримати). Заряджався мушкет довго, постріли лунали рідко (мушкетер доживав до 5-6 пострілів). Також для мушкетерів вигадали спеціальне шикування — «равлик». Вперше цей стрій застосувався в 1515 році. Один з мушкетерів описав бій так: «…Бій був занадто згубний і нерівний для французьких лицарів. І осипали іспанці їх свинцевими кулями. Вони вбивали не так, як арбалети, часто куля пронизувала одразу двох воїнів чи двох коней…»

Відомо, що запальнички існували вже 1520-х. Вони були примітивними, хоча працювали як сучасні. Рукою крутили колесо, воно терлось об кремінь і з'являлися іскри. Хто перший змайстрував рушницю з механізмом запальнички невідомо.

Колісцевий замок це єдиний винахід Леонардо да Вінчі, який масово вироблявся за його життя. У своїй праці «Codex Atlanticus» він привів схему будови колісцевого замка для пістолета, який заводився ключем. На зміну старим ґнотам(в цьому випадку, стрільцу завжди необхідно було мати доступ до відкритого вогню), прийшов курок з затиснутим шматочком кременя під курком і полицею розташовувалося коліщатко з рискою. У полиці зʼявилась кришка, щоб порох не здуло вітром.

При заведенні ключем пружини, яка після натискання на спусковий гачок приводила в рух коліщатко і опускала на нього курок з кременем (спочатку з піритом(кресалом)), в результаті тертя викресалися іскри, що запалювали пороховий заряд. Цей замок перевершував поширені в ті часи ґнотові замки. Перезарядки, при цьому, залишилась стара: в ствол клали порох, кулю, пиж(прокладка, що запобігає висипанню порохового й дробового заряду з патрона), вминали все шомполом( металевий, дерев'яний або комбінований стрижень для чищення й змащування каналу ствола та інших частин стрілецької зброї). У колісцевому замку був гачок, але на ньому запалення здійснював не ґніт, а шматок колчедану (м'якого матеріалу) чи кременю.