Читати книгу - "Історія України 1945 -1991, Олександр Гребьонкін"

 Історична особа. Микита Хрущов

 Микита Сергійович  Хрущов(1894 -1971) – визначний партійний та державний діяч СРСР. Походив з родини звичайного шахтаря, що працював у Юзівці (Донецьк). З дитинства знав, що таке злидні, важкий батрацький труд на поміщика. Енергійний, імпульсивний за природою, він працював пізніше у Радах робітничих депутатів, брав участь у громадянській війні. А от освіти великої не мав, вуз так і не встиг закінчити. Перебував на посаді  І секретаря КП(б)У з 1938 по 1947 рік, боровся з голодом 1946-1947 років. Домігся покращення ситуації в Україні, виходу з економічної кризи після війни. У 1953-1964 роках був фактично керівником СРСР, І секретарем ЦК КПРС. За його ініціативи Крим було приєднано до УРСР. Ініціатор «Відлиги», десталінізації та реабілітації багатьох невинно засуджених. Жорстко критикував культ особи Сталіна.                                                                                                                     

М. Хрущов часто виїжджав в окремі райони, де були труднощі з харчами, наказував підвозити харчову допомогу, збирав факти про голодуючих. Він вважав голод «хворобою», яку можна і треба подолати. Неодноразово М. Хрущов звертався до Й. Сталіна ( на що у ті часи наважувався далеко не кожен), телефонував, надсилав листи, телеграми з інформацією про голод, просив ввести «хлібні картки». Але Йосип Сталін відповідав образливими телеграмами, називав Хрущова «сумнівним, м’якотілим типом», який «розвів у республіці ворогів – буржуазних націоналістів», що займаються шкідництвом.

У березні 1947 року Пленум ЦК КП(б)У, що відбувався за участю московських чиновників, постановив звільнити Микиту Хрущова з посади 1 секретаря  ЦК КП(б)У (Хрущов залишився лише головою уряду УРСР).

1 секретарем КП(б)У був призначений Лазар Каганович, що займав цю посаду з березня по грудень 1947 року. Перебування Л. Кагановича на цій посаді звелося до переслідування партійних і радянських організацій, арештів і покарань, до форсованих хлібозаготівель. Це був вже третій приїзд Кагановича в Україну (1925-1928рр.; 1932 р.), але він, як і в  інші рази, залишив по собі кривавий слід. Лазар Каганович настільки загострив ситуацію, налаштував проти себе громадкість, що Й. Сталін не наважувався надалі залишати його в УРСР.

 У грудні 1947 року  Л. Кагановича нарешті було відкликано до Москви. Микиту Хрущова було поновлено на посаді 1 секретаря КП(б)У.  З березня 1947 року в голодуючі райони вже почалася надаватися запізніла  допомога. Для посівної компанії була надана позика – 35 млн. пудів насіння (60 тис. тон зерна). 3,5 млн. селян було врятовано і вони взяли участь у весняних польових роботах.

Але усе ж близько 1 мільйона жителів села померло від голоду і хвороб. Урожай 1947 року був кращим, і голод було подолано.

Адміністративні заходи для зміцнення дисципліни

Одночасно уряд зайнявся зміцненням дисципліни в колгоспах. В зв’язку з тим, що багато молодих людей намагалося виїхати з сел на новобудови в міста, ЦК КП(б)У зобов’язувала партійні і радянські органи повертати колгоспників, що самовільно залишили колгосп.

 У 1947 році вийшов Указ «Про кримінальну відповідальність за розкрадання державного і громадського майна» направлений  проти розкрадачів, за яким передбачалося ув’язнення на строк 7-10 років з конфіскацією майна.                                            

На вересень 1947 року в суди було направлено 10 тисяч таких справ.

Також, уряд СРСР пробував вести боротьбу з прогульниками та непрацюючими громадянами.  21 лютого 1948 року був введений в дію Указ Верховної Ради СРСР «Про виселення з УРСР осіб, що злісно ухиляються від трудової діяльності, ведуть паразитичний спосіб життя». На колгоспних зборах обговорювали справи прогульників, п’яниць, гультяїв, визначали осіб, що виробили найменше трудоднів.  До 1950 року суди УРСР оголосили 12 тисяч вироків стосовно подібних громадян.

 Проблеми сільського господарства та шляхи їх вирішення

Партія і уряд СРСР намагалися підтримати  колгоспи, ліквідувавши причини антисуспільних випадків. Але залишалося чимало проблем, серед яких головною була дуже мала оплата праці колгоспника. За один трудодень він отримував близько 1 кг зерна ( у 1951 році – 1, 6 кг), а грошима – за 1 трудодень – 1 карбованець (у 1951 році – 1 крб., 60 коп.).  Але траплялися й такі бідні колгоспи, які взагалі нічого не платили своїм працівникам. Люди жили за рахунок присадибної ділянки.  За плодоносні дерева, кущі треба було платити податок, тому коштів на руках залишалося обмаль.

 Не вистачало в  колгоспах і техніки – тракторів, комбайнів, вантажних машин, тяглової сили, худоби, птиці. Багато полів після війни ще були не розміновані.