Читати книгу - "Прокляття ЛІлІт, Arachne "

"Лілі", - тихий шепіт пролунав з-за вікна. Дівчинка здригнулася і підбігла до вікна. Там, на гілці старого дуба, сидів її новий друг — хлопчик-привид. Він зняв біле простирадло, яким був прихований на Хелловін, і Ліліт ахнула. Під нею опинилася лише напівпрозора постать із тьмяним світлом в очах.

"Ти... ти не людина?" — прошепотіла Ліліт, її крила тремтіли від несподіванки.

"Я не зовсім людина, - винно відповів хлопчик. - Мене звуть Тобі. Колись я був живий, але тепер я лише дух, що блукає цим світом. Кожен Хелловін я можу стати відчутним, хоч ненадовго... Ось чому ніхто з дітей не спілкується зі мною. Вони не бачать мене."

Ліліт мовчки дивилася на Тобі, її очі розширились. Він не злякався її, бо сам був із іншого світу. І раптом, замість того, щоб відчувати полегшення, Ліліт відчула дивну тугу. Вона хотіла бути не просто демоном. Їй хотілося, щоб її любили та приймали.

"Тоді чому ти не боїшся мене?" — посміхнулася вона, підводячи на нього свій погляд.

Тобі знизав плечима. "Я не боюся того, хто почувається таким самотнім, як і я."

Ці слова луною відгукнулися в серці Ліліт. Вона зробила крок назад, обмірковуючи почуте. Тепер їй треба було вирішити: або дотримуватися вказівок сестри і стати справжнім демоном, або піти проти своєї природи.

Скарлет, спостерігаючи за сестрою, зрозуміла, що її слова лише сильніше прив'язують Ліліт до хлопчика. І вона ухвалила рішення. Потрібно знищити дух Тобі, щоб звільнити Ліліт від цього слабкого людського впливу.

Вона вирушила до старійшин і попросила їх провести ритуал вигнання. Це давнє заклинання, від якого не можуть сховатися навіть найсильніші духи. Але в останній момент Ліліт дізналася про її плани. Вона зірвалася з місця, швидко відчинивши двері зали, де старійшини вже почали читати заклинання.

"Ні! Не робіть цього!" - Закричала вона, її голос розривав тишу підземелля. - "Якщо ви знищите Тобі, я ніколи не пробачу вас!"

Старійшини завмерли, а потім переглянулись.

"Отже, ти захищаєш його?" — прогарчав один із них, його голос був подібний до гуркоту грому.

"Так, тому що… тому що він мій друг!" - випалила Ліліт, стиснувши кулаки.

Старійшини гнівно засичали, але раптом у повітрі повисла дивна тиша. Стародавня магія розвіялася, і з тіні з'явилася Скарлет. Вона мовчки підійшла до сестри і, несподівано для всіх, обійняла її.

"Ти довела, що здатна на більше, ніж просто наводити жах. Ти знайшла в собі сили захищати когось, хто тобі дорогий, незважаючи на страх і загрозу. Можливо, ти і не така вже марна, як мені здавалося..."

Старійшини невдоволено забурчали, але відступили. В їхніх очах промайнуло щось на кшталт розуміння.

"Нехай буде так. У цей Хелловін ти зберегла свою душу, Ліліт. Але запам'ятай: дружба смертна. І одного разу тобі доведеться вибирати - стати демоном або зникнути разом із цим хлопчиком."

Ліліт дивилася на сестру, не знаючи, що сказати. Вона розуміла, що її чекає попереду. Але сьогодні, хоча б сьогодні, Тобі був у безпеці. А це було для неї найважливіше на світі.

***

Ліліт і Тобі зустрілися наступного вечора біля старого дуба, як вони часто робили в останні дні. Дівчинка-демон уже не була тією наївною малечею, що блукала вулицями міста у пошуках жертв. Тепер вона здавалася задумливою та обережною. Тінь загрози з боку старійшин і сестри все ще висіла над нею, але Ліліт уже знала, що не дозволить їм нашкодити Тобі.

"Незабаром прийде час наступного Хеллоуїна, Лілі", - тихо сказав Тобі, дивлячись на неї. Його очі світилися блакитним м'яким світлом, і в них читалася тривога. - "Що ти робитимеш? Ти ж не зможеш вічно захищати мене від них."

Ліліт стиснула кулаки, намагаючись приховати тремтіння в руках. "Я щось придумаю. Ми знайдемо спосіб бути разом. Адже є давні ритуали, які можуть зробити тебе справжнім, живим! Я знаю, що вони є!" - на одному подиху випалила вона.

Тобі похитав головою. Він знав про такі обряди, але вони були небезпечні і вимагали величезної сили. Та й крім того, духи, які намагалися стати живими, часто втрачали свою сутність, перетворюючись на монстрів.

"Але навіть якби це було можливо… що далі, Лілі?" - продовжував він, опустивши голову. — "Я не можу залишитися тут. Духи, які надто довго залишаються у світі людей, починають зникати. Мене вже шукають ті, хто займається полюванням на привидів. Якщо вони знайдуть мене, то не розбиратимуться, чому ти захищаєш мене."

"Тоді я захистю тебе!" — рішуче відповіла Ліліт, її очі спалахнули гнівом і рішучістю. - "І якщо знадобиться, я знайду спосіб знищити їх усіх!"

Слова дівчинки луною рознеслися по старому гаю, змушуючи Тобі здригнутися. Він дивився на Ліліт, намагаючись зрозуміти, що змінилося у ній. Здавалося, вона стала сильнішою та впевненішою. Але також у її голосі з'явився холод, якого раніше не було.

"Ти не повинна йти цим шляхом, Лілі. Твоя сила - не в знищенні, а в захисті."

Але Ліліт уже не слухала його. У її голові зріло рішення. Якщо старійшини хочуть зруйнувати її життя, вона доведе їм, що їхня влада не є абсолютною. Вона знайде спосіб врятувати Тобі, навіть якщо доведеться зіткнутися з найстрашнішими демонами та духами.

Наступного дня Ліліт вирушила в темне та забуте місце замку — бібліотеку заборонених знань. Її сестра Скарлет завжди твердить, що "Сила приходить через знання". І якщо це правда, то тут, серед запорошених фоліантів та стародавніх манускриптів, мають бути відповіді на всі її запитання.

Ліліт обережно крокувала між високими полицями, де книги лежали десятиліттями, а може, й століттями. Її пальці торкалися потрісканих палітурок, поки вона не натрапила на один особливо важкий і похмурий том. На його обкладинці, що вицвіла від часу, ледь помітні були слова: "Про некромантію і ритуали пожвавлення".

Вона обережно відкрила книгу, і запорошений запах магії вдарив у ніс. Тут було все – опис ритуалів, давніх заклинань та необхідних інгредієнтів. Деякі сторінки були вкриті дивними плямами, наче хтось намагався відтворити ці заклинання, але зазнав невдачі.