Читати книгу - "Квітка в рожевому горщику, Черрі"

— Мені сюди, — Чанбін показує рукою у сторону свого дому.

— О, мені теж, — Хьонджін першим починає йти, і хлопець поспішає за ним.

— Взагалі я мав змінити місце проживання ще десь п'ятдесят років тому, але мені вдалося гарно маскуватися.

— Тоді чому ти вирішив приїхати сюди? — цікавість з'їдала Чанбіна, але він намагався не показувати цього. — Якщо все було гаразд протягом останніх п'ятдесяти років, що змінило твою думку?

— Плітки, — каже так, ніби Бін має щось зрозуміти з цього. — Люди почали балакати, що я нечисть, і мій косметичний магазин занепав. Тому й залишатися там сенсу не було.

— Це сумно. Але такі, як ми, — звісно він натякає на те, що вони ельфи, — не можемо довго залишатися на одному місці.

— Саме тому ти відкрив свою крамницю в цьому місті, — іронічно пирхкає парубок, змушуючи Чанбіна усміхнутися.

— Я можу бути тут ще років із десять, а тоді переїду знову. Хоч трішки прикро, бо тоді доведеться зустрічатися зі своїм кращим другом ще рідше ніж тепер, — Бін тихенько хіхікає. — Хоча це може бути й плюсом.

— Залежить від того як ти розглядаєш ситуацію, — він зупиняється біля невеликого будинку. — Мені вже час.

— Ох, гаразд. Дякую за подарунок, — Чанбіну трохи сумно прощатися от-так, тому він продовжує стояти і дивитися на Джіна, який ніби чекає чогось.

— Пробач ще раз за той випадок. Я не навмисно заморозив тобі руку, — хлопець опускає очі. — Але, якби ти хотів... Якщо ти не не маєш планів... То може ми б повечеряли разом цими вихідними.

— Так, звичайно. Я не проти, тільки за, — Бін відчуває, як з душі ніби камінь впав. — Тоді, я напишу тобі, якщо даси мені свій номер.

— Гаразд. Добраніч, — всміхаючись парубок тікає до свого будинку, а Чанбін насвистуючи веселу мелодію йде до себе.

Будучи в піднесеному настрої, хлопець не відразу розуміє сигнали тривоги, які посилає його тіло. А коли підходить до свого дому, усвідомлює, що сталося дещо страшне. Люди скупчилися перед багатоповерхівкою, обговорюючи щось на підвищених тонах.

— Доброго вечора, щось трапилося? — Бін підходить ближче, ловлячи на собі кілька зляканих поглядів. І він вже здогадується, що почує далі.

— Ти!!! — кричить хтось з натовпу, — Чудовисько! Забирайся з нашого дому!

— Пробачте, але я не розумію, про що ви говорите, — хлопець намагається зберігати спокій, хоч подумки перераховує міста, де він вже жив, щоб випадково не повернутися туди знову.

— Ти бісова нечисть! — у нього летить невідомий предмет, який приземляється десь збоку. — Забирайся із нашого міста!

Здавалося б, сучасні люди мали би бути більш раціональними і менше вірити у магію. Але люди, що раніше, що тепер звикли судити тебе лише за тим ким ти є, не вдаючись у деталі. Певно хтось розпатякав якісь давні легенди, а інші, як не дивно повірили в них. І тепер у Біна є єдиний вихід — тікати.

— Гаразд, — він піднімає руки вгору, — я поїду. Завтра ви мене вже не побачите, якщо так сильно бажаєте цього, і вірите у всілякі плітки.

Юнак йде до під'їзду і люди розступаютьсч перед ним. Це вже вдруге хтось ловить його за триста двадцять чотири роки життя. І не те, щоб Чанбін був здивований. Просто неприємно, коли тебе звинувачують у всіх смертних гріхах просто через те, що ти відрізняєшся від інших.

Здавалося у нього не багато речей, але коли довелося збирати пожитки, то хлопець ледь зміг втрамбувати все у свою машину. Було шкода залишати свій магазин, але Бін знав, що переїзд, хоч і за таких обставин, це нові можливості. А він точно знає, як використати їх на свою користь.

Хьонджін чекав на його смс майже до ранку, навіть не підозрюючи, що Чанбіна вже немає в місті.

Рік по тому

Хьонджін ніколи не відрізнявся терплячістю, попри те, що володів силою холоду. Він хотів отримати все й відразу. Тому після невдалих спроб відкрити косметичний магазин у тому маленькому містечку юнак переїхав у більше місто. А ідею з крамницею закинув у далеку шуфляду.

Його неймовірно захопило нове ремесло. Тепер Джін створював прикраси ручної роботи. Каблучки, намиста, сережки — всі вони мають унікальні візерунки, які не зустрінеш ніде. Хлопець сам створював ескізи з яких і виготовляв нові вироби.

Однак сьогодні винятковий день. Адже Хьонджін вперше проводитиме курси, де розповідатиме про свій досвід. Він щиро вірить, що хоч хтось прийде на цю зустріч. Тому збирається з особливою ретельністю. Підбирає весь одяг включно з рукавичками так, щоб він ідеально підкреслював все те, що має.
Хьонджін хотів би не носити шкіряних рукавичок, але така його реальність. Інакше люди подумають, що юнак, як мінімум мрець. Таких проблем хлопцю не потрібно. Тим більше сила під час особливо сильних емоцій може виходити з-під контролю, як тоді... Ні! Він не згадуватиме Чанбіна знову! Не сьогодні! Джін легко б'є себе по-щоках, збираючи думки до купи.

Юнак виходить з дому із твердою впевненістю, що цей день принесе йому новий досвід. Але він навіть не усвідомлює, який.

До зали поволі приходять люди, змушуючи Джіна облегшено видихнути. Як добре, що він не говоритиме сам із собою. За годину невеличке приміщення було заповнене майже повністю. Схоже, його популярність у соцмережах зіграла Хьонджіну на руку.

Джін хвилювався, починаючи свою розповідь, перед такою великою кількістю людей. Але з кожним словом розслаблявся все більше. Зрештою, він говорить про те, що подобаєшся, про те чим він горить. Ділячись тим, як виготовити прикрасу в тому чи іншому стилі, Хьонджін затинається. В десятьох метрах від нього сидить Чанбін! Він з теплою усмішкою слухає Джіна, який забуває про що взагалі говорив. Тихе покашлювання із залу приводить його до тями, змушуючи продовжити те, на чому закінчив.

— Вітаю, це однозначно був успіх, — Бін наздоганяє його на виході.

— Дякую, що оцінив, — тон Джіна холодний, як сама зима.

Чому Чанбін думає, що зникати, а потім неочікувано з'являтися після року тиші нормально? Хьонджін обурений, бо він так довго чекав на його дзвінок, а той так і не подзвонив! Мало того, переїхав з міста!