Читати книгу - "Крига. Частини І–ІІ"

змагання з вільної боротьби в цирку на Окільнику, вбраний в англійському стилі чоловік розставляв допотопну фотокамеру, щоб сфотографувати лютого; світлина, найпевніше, й так не з’явиться у газеті, конфіскована людьми з Медової. Іван і Кіріл навіть не звернули на нього уваги.

Лютий був винятково жвавий, до настання темряви він мусив устигнути перетнути Маршалковську, за ніч видертися на дахи, а до п’ятниці встигнути дістатися до гнізда над кінотеатром. Коли минулого року морозяник переміщувався з Праги до Замку Александрийским мостом, міст закрили майже на два місяці. Цей ґляцій зовсім інакший — якщо почекати якихось п’ятнадцять хвилин, то я, мабуть, зміг би побачити його рух, як він перемерзає з місця на місце, пересувається у кризі, кригою, від криги до криги, як тріскає за ним одна, далі друга кристалічна нитка, й осипаються поволі синьо-білі крихти, хвилина, кштр, дві хвилини, кштр, вітер підхоплював ураз зі снігом якісь легші дрібки, але більшість умерзала в чорну гладь, яка стягувала за лютим вуличну грязюку, крига криги; й ця стежка шерехатої мерзлоти тягнулася, наче слід слимакового слизу, кількадесят метрів на схід Єрусалимськими Алеями, й тротуаром, і фасадом готелю. Решту вже стесали зимовики, або сама відтанула; вчора пополудні термометр у Шніццера показував п’ять градусів вище нуля.

Лютий не пересувався по прямій лінії і не тримався на постійній висоті над бруківкою (вони вмерзають також під поверхню землі). Три-чотири години тому, судячи з розкришеної архітектури криги, лютий почав міняти траєкторію: досі він пересувався на висоті близько метра посеред вулиці, але згодом, зо три години тому, вирушив стрімкою параболою вгору, понад верхівки ліхтарів і верховіття заморожених дерев. Я бачив залишену ним низку тонких сталагмітів, які пломеніли відбитим сяйвом ліхтарів, відблисками кольорових неонових вивісок, світлом, що яріло крізь вікна й вітрини. Низка уривалася над трамвайними рейками: лютий завис усією вагою на зірчастій мережі морозострун, натягнутих горизонтально й сягаючих угору, до фасадів наріжних будинків. Можна було би під нього увійти, якби знайшовся хтось настільки божевільний.

Іван кивнув Кірілу, і той виліз із саней із невдоволеною гримасою на зарум’янілому від кусючого морозу обличчі. Може мені пощастить, подумав я, може, ми спізнимося, комісар Прайс піде вже на умовлений з генерал-майором обід, а мене відправлять із Медової, шилом патоки вхопивши. Дякую Тобі, Боже, за цю бурульку-потвору. Я пересунувся на лаві, спершись плечем у бік саней. Підбіг газетяр — «Хірохіто побито!», «Спецвипуск, терміново, перемога Мєрзова!» — я заперечливо похитав головою. Біля заторів у центрі завжди утворюються збіговиська, з’являються вуличні торговці — продавці цигарок, і свяченої води, й благодатного вогню. Поліцейські відганяли перехожих від лютого, але ж вони не здатні впильнувати всіх. Банда шибеників підкралася з боку ресторану Брісемайстера. Найхоробріший, з обличчям, перев’язаним шарфом, і в товстих безформних рукавицях, підбіг на кільканадцять кроків до лютого й пожбурив у нього котом. Котисько летіло високою дугою, розпластавши лапи, несамовито нявкаючи… і враз пронизливе виття урвалося. На лютого воно впало, мабуть, уже мертве, відтак поволі скотилося з нього в сніг, заледенівши до кісток: крижана скульптура кота з розчепіреними кінцівками й хвостом трубою. Хлопчаки відбігли, аж виючи від захвату. Пейсатий єврей лаявся їм услід з порогу ювелірної крамниці Епстайна, палко кленучи на їдиш.

Кіріл тим часом піймав старшого поліцейського й, схопивши його попід лікоть, щоб той не втік у гонитві за вуличниками, заходився в чомусь переконувати приглушеним голосом, але за допомогою розмашистих жестів другої руки. Городовик відвертався, знизував плечима, чухав тім’я. Молодший із поліцейської пари гукав до товариша, мовляв, рухайся, допоможи! На Алеях зчепилися полозами двоє саней, спричинивши ще більший гармидер, авто виїжджали на тротуари, перехожі, лаючись польською, російською, німецькою та на їдиш, тікали з-під коліс і копит, перед гуртовим складом вин посковзнулася на замерзлій грязюці матрона з габаритами ґданської шафи, троє джентльменів намагалися її підвести, поквапився з допомогою череватий офіцер, й отак вони її учотирьох двигали, на раз — упала, на два — упала, на три — уже половина вулиці захлиналася від сміху, а бабисько, червоне як вишня, пронизливо пищало, вимахуючи товстими ніжками в крихітних черевичках… Нічого дивного, що тільки на звук роздертої бляхи й тріск дерева ми озирнулися у бік перехрестя. Авто зіткнулося з возом вугляра — один кінь перевернувся, одне колесо відпало. Поліцейський відштовхнув Кіріла й кинувся бігцем до місця аварії. Ув’язнений усередині критого авто водій заходився трубити в тривожну сурму; на додаток щось вистрелило під капотом боліду, наче хто з дубельтівки пальнув. Цього виявилося занадто для сивка, запряженого в сани поруч. Сполошений, він шарпнувся уперед — просто до лютого. Кучер вхопився за віжки, але й сам кінь також мусив відчути, в яку стіну морозу втрапив, — він іще енерґійніше смикнувся убік, розвертаючи сани на місці. Чи полоззя зачепилося за пруг тротуару? Чи сивко послизнувся на чорній гладіні криги? Я вже стояв у міністерських санях, разом з Іваном придивляючись до аварії кількох екіпажів перед нами, але все відбувалося занадто швидко, занадто раптово, занадто багато було руху, галасу, світла й тіні. Перевернувся сивко, перевернулися сани, які він тягнув, із них випав вантаж, кільканадцять опуклих бутлів у кошиках з тирсою, кошики й бутлі викотилися посеред перехрестя, частина з них, мабуть, розбилася, бо кригою розтеклася, зблискуючи блідо-зеленою барвою, рідина, — гас, подумав я, — і вже бухнув вогонь: від чого, від електричної іскри в авто, впущеної цигарки, удару підкованим копитом об тротуар, не знаю. Блакитне полум’я стрибало по всій ширині калюжі, високо, щоразу вище, на метр, на півтора вгору — сливе сягаючи вмороженого в повітряну мережу лютого.

Фотограф, згорбившись над камерою, поволі методично блискав магнієм, роблячи світлину за світлиною. І що він на них згодом побачить, що збережеться на склі й відіб’ється на папері? Сніг — сніг — бліді ореоли ліхтарів — тьмяна грязюка — тьмяний брук — тьмяне небо — сірі фасади кам’яниць у перспективі широкої ущелини міста — на передньому плані хаос кутастих форм екіпажів, заблокованих у корку, — з-поміж них і з-поміж людських силуетів бухкає зблиск чистого вогню, такий ясний, що картка здається у цьому місці цілком неекспонованою — і понад ним, понад полум’ям білости, білішої від білого, в серці навислої арабески криги розпростерся лютий, лютий, масивний грім морозу, морська зірка паморозі, живе вогнище холоду, лютий, лютий, лютий понад хутряними муфтами жінок, лютий понад шапками й казанками чоловіків, лютий понад кінськими головами й каретами екіпажів, лютий понад неоновими вивісками каварень і салонів, крамів і готелів, цукерень