Читати книгу - "Не варто боятися смерті , Юлія Вирва"

Через масовані атаки ворога Ярослав подумки прощався з життям. Прощався з рідними та друзями. Прощався з побратимами. Особливо важко було з побратимами. Ці люди стали його підтримкою і опорою, навчили дивитися сиерті у вічі й не боятися її. Навчили бути сміливим. Цей бій точно стане для нього останнім. Він відчуває це і безперестанку молиться. Звертається до Бога з надією на життя. Та Бог завжди забирає найкращих до себе. 

Особливо молодих і красивих людей. Тих, хто має будувати цю країну. Змінювати на краще. Винаходити щось нове і незвичайне. А не вмирати в холодному окопі без надії на прощення. І згодом поринути у забуття. Як це бувало раніше з нашими вояками. Січові стрільці, петлюрівці, бандерівці та мельниківці. Усі вони поклали голови за наше майбутнє, за Україну та її незалежність. 

Через декілька годин Ярослава не стало. Він помер швидко й безболісно. Душа відлетіла у Ирій, де жили такі самі духи. 

Похорон був багатолюдним. Усі намагались щось хороше розказати про мертвого, але йому було байдуже. Мертвим не потрібно ні хвали, ні осуду. Тільки, щоб про них пам'ятали нащадки. 

Кінець