Читати книгу - "Рекс. Історія циклопа., Алін Драгонфлай"

Арні запросив Рекса до печери, дав ковдру, приготував чаю.

-Можете для мене дещо зробити? Я хочу бути лісничим як дід, за правилами мені потрібен опікун… я хочу щоб мої здібності були реалізовані на користь лісу. Я знаю що маю погану репутацію, але дід якось зміг…

-Я зрозумів. Лишайся в мене, ти маєш ще достать часу щоб щось змінити, тобі лише тринадцять. Ще все життя по переду.

  Наступного дня Рекс почав завзято дбати про добробут лісу. Аби нічого не пройшло повз нього розкидав щойно вирощені очі по всій території лісу. Його мешканці дивувалися, бо ніхто не знав як саме Рексу вдається дізнаватися про події щойно вони трапились. І бездоганно ліквідовувати наслідки діяльності банд. Інколи навіть зривати їх дадуми ще до то реалізації.

Невдовзі він став лісничим. Дідусь був правий, треба було просто дочекатися поки Рекс сам все зрозуміє. Історія з очима породила багато легенд, та відвела всіх ворогів від нього, навіть Бен тримався осторонь. Рекс навчився ставити себе на перше місце, та уникати непотрібних бійок. Кількість банд стрімко зменшилась. Ліс ще ніколи не відчував себе більш захищеним ніж за часів перебування Рекса на посаді лісничого.

  За наступні тридцять років в житті Рекса траплялось багато подій і він майже не згадував минуле до поки одного дня, під час сніданку з девʼяносто літнім Арні одна з ворон принесла йому газету. Рекс звернув увагу на доволі знайоме обличчя на фото.

-Арні! Дивись! Тут написано:

«Почалось все не з скульптури і взагалі навіть не з мене, а з малого цуценя на  імʼя  Джеккі-Джесс. Мені був десь рік, коли я бавився на задньому дворі до мене підійшло мале, пухнасте створіння. Батьки були шоковані тим що в такому юному віці я вже маю тотема. Оскільки я ще не міг дати їй імʼя моя мама назвала її Джеккі саме це імʼя чомусь спало їй на думку. З их пір Джеккі відчувала відповідальність за мене. Вона оберігала, дбала та, завжди пильнувала мене. На вулиці Джеккі нікого до мене не підпускала, гавкала на на всіх перехожих. Зростаючи я вчився дбати про неї, поступово в мої обовʼязки увійшов її вигул. Згадуючи ті миті я вражений тим наскільки чотирилапі нас розуміють, просто не можуть говорити, або ж говорять тільки не так як ми. Думаю саме від Джеккі йде початок моєї любові до тварин. Пізніше мені прийшло в голову що я маю називати її Джессі. Мама сказала таке буває, коли тотем приходить до тебе ще до того як ти навчився говорити.

Скульптура «Джеккі-Джесс» стала однією з робіт що були зроблені в переломний момент. Тоді я вже мав необхідні знання для виготовлення скульптур, та знав що хочу розвиватись в анімалістиці, проте ще не зовсім усвідомлював про що моя творчість. Я тільки починав працювати з каменем, та бронзою. І це була одна з моїх перших робіт, я хотів зробити її особливою. Далі я думав про вічне і зрозумів що волію зобразити свого відданого тотема. За два тижні я зліпив її і вже за місяць в мене була бронзова скульптура. З того моменту минуло трохи більше тридцяти років. Вже багато що змінилось. Мене тішить що тотеми живуть приблизно стільки ж, скільки ми антропоморфні. Було б сумно втратити її.»

   Говорить автор скульптури Боб Аткінс.

Далі було фото Джеккі-Джесс з двома цуценятами, під яким було написано:«Відкриття виставки «Очима анімаліста» в галереї «Скловолокно» 14.09.1945 о 15:00»

-То це сьогодні! Я маю піти туди.

-Рексе, там багато антропоморфних, тебе побачать.

-Я триматимусь подалі, просто гляну і все.

-Як знаєш…

Рекс був схвильованим. Наче вчора, після смерті дідуся він ішов за Джесс, що крокувала на першу зустріч зі своїм антропоморфним. І от він знову йде глянути на неї. Рекс розумів що Джесс його вже не впізнає, але йому так кортіло бодай трохи зазирнути за лаштунки її життя.

Він підійшов у призначений час до галереї, на вулиці вже темнішало Рекс вмостився біля великого вікна галереї, та спостерігав за Бобом, його дівчиною Венді і Джеккі-Джесс. Довкола них було багато зацікавлених поглядів. І коли всі розійшлись, після зачинення галереї Рекс підкинув в щілину між підлогою та дверима три нещодавно вирощених ока. На наступний день Боб знайшов ті очі, підібрав їх, та після виставки інкрустував ними скульптуру «Джекі-Джесс» сам того не знаючи надав можливість Рексу спостерігати за сестрою, двома племінниками і родиною Аткінс, що добре опікувались своїм тотемом. Власну родину він приховував від усього сівту, навіть від Арні. Але потомків легендарного Рекса видавало вміння вирощувати очі під язиком, здається цей норовистий ген ніякий інший не затьмарить.

    Кажуть що ліс досі зберігає розкидані Рексові очі і він навіть після смерті бачить, та впливає на справи лісних мешканців.

Кінець