Читати книгу - "Друг брата: На повній швидкості, Настя Левченко"

Розділ 3: Університет та нові виклики

Ранок понеділка видався похмурим – хмари низько нависли над містом, і здавалося, що осінь повністю вступила у свої права. Аліна стояла біля університету, дивлячись на масивну будівлю. Їй доведеться звикати до нового місця, нових людей, нових викладачів. Але найбільше вона боялася не цього.

Вона боялася відчуття, що зробила крок назад.

В Італії все було по-іншому – свобода, простір для розвитку, можливість бути собою. Тут же… здавалося, що її життя знову обмежене стінами чужих очікувань.

– Ну що, як воно, повертатися до старого життя? – пролунав знайомий голос за спиною.

Аліна закотила очі ще до того, як повернулася.

Роман. Знову він.

– Тебе що, окремо найняли псувати мені настрій?

– Та ні, я це безкоштовно роблю, – усміхнувся він.

Аліна проігнорувала його і рушила до входу, але Роман легко наздогнав її.

– Я, до речі, тут теж вчуся.

– Жах який, – пробурмотіла вона.

– Ой, не роби такий вигляд, ніби це найгірше, що могло статися.

– Це і є найгірше, що могло статися, – сухо відповіла Аліна.

Роман засміявся.

– Ну, тепер точно буде весело.

Пари минули швидко, але відчуття напруги не зникло. Аліна вийшла з аудиторії, коли почула знайомий голос.

– Сестра Даниїла, так?

Вона обернулася. Перед нею стояв хлопець – високий, темноволосий, з хитрою усмішкою.

– Так, – вона насторожено глянула на нього.

– Я Макс, – він простягнув руку. – Чув про тебе.

– Нічого хорошого, напевно.

Макс засміявся.

– Ну, кажуть, ти з характером.

– Кажуть правильно, – Аліна усміхнулася.

Макс їй подобався. Він був легким у спілкуванні, і за якихось п’ять хвилин вони вже сміялися над якимись дурницями. Але варто було їм вийти на подвір’я, як її настрій миттєво зіпсувався.

Біля входу стояв Роман.

Він помітив її майже одразу. Його погляд коротко ковзнув по Максу, а потім зупинився на ній.

– А, то ось де ти ховаєшся, мала.

Макс здивовано глянув на неї.

– Ви знайомі?

– На жаль, – пробурмотіла Аліна.

Роман вийшов наперед, глянув на Макса і криво усміхнувся.

– Раджу не зв’язуватися, – кинув він йому. – Вона гостра на язик і ще гірша в характері.

Аліна сердито стиснула кулаки.

– Роман, ти можеш, нарешті, відстати від мене?

– А ти можеш не лізти в місця, де тобі не місце? – його голос раптово став серйозним.

Макс глянув на них обох, явно відчувши напругу.

– Гаразд, здається, вам є що обговорити. Побачимось, Аліно.

Вона тільки встигла кивнути, як він зник у натовпі.

Роман підняв брову.

– Серйозно, мала? Макс?

– А тобі яке діло? – різко відповіла вона.

– Просто попереджаю. Він той ще… гравець.

– О, дякую за турботу, але я якось сама розберуся.

Роман усміхнувся, але в його очах промайнуло щось інше.

– Подивимося.

І з цими словами він розвернувся і пішов.

Аліна видихнула.

Вона не знала, що саме між ними двома було не так.

Але одне було зрозуміло – Роман не збирався залишити її в спокої.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍