Читати книгу - "Друг брата: На повній швидкості, Настя Левченко"

Розділ 4: Гараж та перша сварка через перегони

Запах бензину та гуми був для неї ріднішим, ніж аромат свіжозвареної кави.

Аліна любила машини. Любила швидкість. Любила цей момент, коли двигун заводиться, і весь світ зникає, залишаючи тільки рев мотора і гостре відчуття адреналіну в крові.

Але Даниїл про це не знав.

Для нього вона завжди була молодшою сестрою, яка не повинна влазити в його справи. І саме тому вона тримала свою пристрасть до гонок у секреті.

Але щойно вона ступила в гараж, все пішло не за планом.

– Ого, мала, ти точно не заблукала? – знайомий голос змусив її закотити очі.

Вона вже знала, що Роман десь поруч.

І точно не пропустить нагоди її підчепити.

Аліна повільно розвернулася.

Роман стояв біля свого чорного Nissan – худі з засуканими рукавами, руки в кишенях, нахабна усмішка на губах. Його темне волосся було трохи скуйовджене, ніби він тільки що вийшов з-за керма.

– Я тут не вперше, – відповіла вона, склавши руки на грудях.

Роман примружився.

– Серйозно? І що, машини цікавлять?

Аліна мимоволі кинула погляд на його авто.

– Більше, ніж ти думаєш.

Роман закинув ключі в повітря, спіймав їх і зробив крок до неї.

– Не скажу, що вражений, але заінтригований.

Аліна фыркнула.

– Ой, та не роби вигляд, що тобі цікаво.

Роман усміхнувся.

– Ні, тепер мені справді цікаво. Бо якщо ти розумієшся на гонках, то чому я жодного разу не бачив тебе на треку?

Аліна стиснула губи.

– Бо не твоя справа.

Роман нахилив голову, розглядаючи її.

– А, зрозуміло, – нарешті сказав він. – Даниїл заборонив?

Вона нічого не відповіла.

– Точно, – Роман сам собі кивнув. – Значить, мала хоче, але не може.

– Я можу все, що захочу, – відповіла вона різко.

– Доведи, – Роман зробив ще крок ближче.

Їх розділяли лічені сантиметри.

Аліна відчула, як серце забилося швидше. Вона не знала, чи це від злості, чи від того, що в його очах світився виклик.

– І як же?

Роман кинув їй ключі.

Вона інстинктивно їх зловила.

– Сідай за кермо, – сказав він. – Покажи, що вмієш.

Аліна на секунду затримала погляд на ключах.

Їй кортіло. Господи, як їй кортіло!

Але якщо Даниїл дізнається…

Вона кинула ключі назад.

– Не зараз.

Роман хмикнув.

– Так і знав. Боїшся.

Аліна стиснула зуби.

– Я нічого не боюся.

– Та ну? – він усміхнувся, нахиляючись до неї. – Тоді чому відмовилася?

Аліна набрала повітря в легені, змусила себе не реагувати.

– Бо я не граю за твоїми правилами, Романе.

Він якусь мить просто дивився на неї.

А потім знову усміхнувся.

– Подивимося, як довго ти це казатимеш.

Аліна різко розвернулася і пішла геть, але всередині все кипіло.

Не від злості.

Від бажання.

Бажання сісти за кермо і довести, що вона не просто «мала».

Що вона може бути швидшою за всіх.

І швидшою за почуття, які, здається, починали її наздоганяти.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍