Читати книгу - "Дружина Повелителя Демонів, Елісса Фенікс"

Глава 3. Перша зустріч із демономЗалишки минулого життя

Катя не могла заснути.

Вона лежала на широкому ліжку, вдивляючись у різьблену стелю, що мерехтіла в світлі магічних кристалів. Це тіло було чужим, але тепер воно належало їй. Вона відчувала тепло крові, що текло її жилами, билася в грудях серце – та все одно здавалося, ніби вона існувала окремо від власної плоті.

Але найгірше було інше.

Катя нічого не знала про цей світ. Вона не розуміла його законів, не знала, як поводитися, щоб не видати себе.

«Я повинна триматися. Якщо розкриють, що я не справжня Катерія…»

Думка обірвалася, бо вона навіть не уявляла, що станеться, якщо її викриють.

Прибуття послів Повелителя

Вже зранку вона почула шум за вікном.

Катя підійшла до важких штор, розсунула їх – і мало не втратила дар мови.

Перед маєтком стояв кортеж. Величезні чорні карети з золотим гербом, запряжені істотами, яких вона ніколи не бачила. Вони були схожі на коней, але з очима, що світилися рубіновим полум’ям, і великими, складеними за спиною крильми.

Біля карет – десятки воїнів у темних обладунках із сріблястими вставками. Їхні обличчя були суворими, нерухомими. Вони виглядали не просто як вартові, а як судді, що вирішують долі людей.

Катя відступила від вікна, її серце калатало.

– Вони тут.

Ще кілька хвилин – і двері кімнати відчинилися.

Остання розмова з «родиною»

До кімнати зайшов чоловік – високий, із сивиною на скронях, в дорогому одязі, але з обличчям людини, якій абсолютно байдуже до всього.

Катя відразу зрозуміла: це її «батько».

Позаду стояла жінка – її мачуха. Вона виглядала молодшою за нього, в очах – щось хижо-розважене.

– Катеріє, – промовив чоловік, – ти достатньо одужала, щоб їхати.

Жінка зітхнула і зобразила співчуття.

– Я так хвилювалася, рідна! Але тепер усе буде добре. Повелитель прийме тебе… якщо ти не зробиш дурниць.

Катя стиснула кулаки.

Вона пам’ятала уривки з життя справжньої Катерії. Її батько завжди нехтував нею, а мачуха тільки вдавала турботу, хоча насправді її ненавиділа.

Катя підняла голову, вдивляючись у холодні очі «батька».

– Ви навіть не питаєте, як я почуваюся.

Чоловік підняв брову.

– Це має значення?

У ній закипіла злість.

– Ви хотіли мене позбутися, – сказала вона. – І вам було байдуже, що я…

Вона запнулася. Бо це не її біль. Це біль Катерії.

Але чоловік лише знизав плечима.

– Ти виконуватимеш свій обов’язок. І більше не повертайся.

Катя мовчки дивилася йому вслід, поки вони не пішли.

Ця родина дійсно не втратила нічого.

Шлях до замку Повелителя

Її посадили в чорну карету.

Катя думала, що поїздка буде схожою на звичайну земну подорож, але з першими ж метрами зрозуміла, що помилялася.

Карета не їхала – вона ширяла над дорогою. Дерев’яні колеса не торкалися землі, і це створювало відчуття, ніби вони летять у просторі.

Ліс за вікнами здавався нереальним.

Темні дерева здіймалися в небо, а замість листя на деяких росли гострі, як леза, криштали. Інші дерева були вкриті світними прожилками, що мерехтіли, ніби дихали.

Катя відчула, як магія буквально витає в повітрі.

Вона піднесла руку, і на кінчиках пальців з’явився легкий синій відблиск.

Її сила.

Провідник сказав, що вона має великий потенціал.

«Але що це означає?»

Вона не встигла обміркувати це, бо карета різко зупинилася.

Вона вже прибула.

Замок демона

Коли Катя ступила з карети, її охопило дивне відчуття.

Перед нею височів замок – величезний, темний, із високими шпилями, що розсікали небо. Його кам’яні стіни здавалися живими – чорний камінь переливався, вбираючи світло.

Ворота повільно відчинилися самі собою, і її зустрів дворецький – сивочолий демон у строгому одязі.

– Його Величність прийме вас у тронному залі.

Його голос був сухим, без жодних емоцій.

Катя зціпила зуби.

Вона йде на зустріч із чоловіком, якого боялася попередня Катерія настільки, що готова була померти.

І ось вона – жива. І мусить стати його дружиною.

Катя ступила вперед, і ворота зачинилися за її спиною, відрізавши всі шляхи назад.

Перша зустріч із Повелителем

Вона увійшла до величезного залу.

Стеля – висока, з чорного скла, що відбивало небеса. Уздовж стін – величезні вогняні чаші, що горіли синім полум’ям.

А на троні, ніби сама темрява, сидів Він.

Демон.

Повелитель цього світу.

Його очі світилися червоним, а на обличчі застиг холодний, байдужий вираз.

Він дивився на неї, ніби оцінюючи.

І Катя відчула, як усередині все стискається.

«Тепер я його дружина...»

Його голос

– Ти – та, яку мені привезли?

Його голос був низьким, спокійним, але мав у собі силу, що змушувала кров холонути.

Катя підняла голову.

Її тіло хотіло підкоритися цьому голосу.

Але вона – ні.

– Так, – відповіла вона рівно, ховаючи свій страх.

Їхні погляди зустрілися.

Він примружив очі.

– Ти… інша.

Її серце пропустило удар.

Катя зрозуміла, що цей чоловік бачить її наскрізь.

І тепер від неї залежало, чи він вирішить її залишити…

Чи знищити.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍