Читати книгу - "Вафельне серце"

мене жижки трусяться, — буркнув я.

Лена вчепилася в обидві холоші своїми тоненькими пальцями.

— Уже ні.

Відьму, середину якої не треба напихати сіном, робити легше. З розцяцькованим носом, у сонцезахисних окулярах і запнута хусткою, вона була майже як жива. Ніхто б і не подумав, що це лялька, якби того не знав. Ми сховали її в Лени під ліжком.

Того вечора я довго не міг заснути. Врешті-решт я проказав за відьму молитву.

— Боже милостивий, вчини так, щоб вона не згоріла дотла.

Коли я вранці на Івана Купала спустився в кухню, то побачив там тітку-бабуню.

— О, кого я бачу? Тріллуньо, — мовила вона й підморгнула.

Огрядна й старенька тітка-бабуня доводиться старшою сестрою дідусеві, татовому тату. Живе вона за дві милі від нас і завжди навідується в гості в особливі дні: на Різдво, Великдень, дні народження, 17 травня тощо. І на Івана Купала. Наша справжня бабуня, татова мама, що була одружена з дідусем, татовим татом, померла, коли їй виповнилося лише тридцять п’ять. Тітка-бабуня — запасна бабуня.

Тільки-но я її побачив, як мою душу огорнуло тепло. У тітки-бабуні дуже вродливе обличчя, оскільки вона весь час усміхається. Усі в нашій родині неймовірно радіють, коли вона до нас навідується. Тоді ми граємо в людо, ласуємо цинамоновими коржиками і слухаємо всілякі історії, які тітка-бабуня розповідає нам разом із дідусем. А потім тітка-бабуня готує вафлі. Для багатьох людей немає в світі нічого за них смачнішого. Вафлі тітки-бабуні таки найсмачніші в світі, і це щира правда.

Видався чудовий день. Навіть тато долучився до наших ігор та вафель. Він, власне кажучи, хотів було розкидати гній, але мама порадила почекати якогось іншого дня, щоб нам не довелося святкувати Івана Купала, затикаючи носа від смороду. І, здається, тато охоче з нею погодився.

О шостій годині мама заплескала в долоні й сказала, що пора запалювати багаття. Мені захотілося мати на лобі кнопку, щоб можна було натиснути на неї і зникнути. І чого Господь Бог не вмонтував у нас таких кнопок? Краще було б мати її, а не середульшого пальця на руці.

Саме тоді, як ми вже мали йти, тітонька-бабуня схопилась за поперек і сказала, що, мабуть, вона трішки відпочине. Дідусь лишився з нею задля товариства і для того, щоб з’їсти більше коржиків і вафель.

— Я теж лишуся тут! — вигукнув я.

Але мені не дозволили.

Я не бачив Лени цілий день, та ось вона з’явилась, привертаючи до себе увагу нашою дивовижною відьмою, загорнутою в простирадло, і глибокою зморшкою на лобі, що виказувала її занепокоєння.

— Може, нехай вона просто полежить? — спитав я.

Лена зиркнула на Маґнуса й похитала головою.

Усі мешканці Крихти-Матильди зібралися на березі. Цебто вся наша родина, Лена зі своєю мамою, дядько Тур, татів брат, і дядькова Турова кохана. В прибережному камінні було викладено найвище й найрозкішніше багаття, яке я коли-небудь бачив. Викладали його Мінна, Маґнус і тато. Мої старші брат і сестра раділи й пишалися собою.

— Ну от, тепер не вистачає тільки відьми, — усміхнувся тато й повів своїм вусом.

Лена кашлянула й викутала її з простирадла. Усі вражено витріщилися на те, що ми зробили.

— Яка гарна! — захоплено скрикнула Мінна, а дорослі закивали головами. Краєм ока я помітив, що Ленина зморшка, яка виказувала її занепокоєння, стала схожа просто на маленький кратер. Я налапав таку й на своєму лобі. І не виявив там жодної кнопки.

Мінна підхопила відьму під руки й побралася по драбині до верхівки вогнища. Коли вона стояла нагорі за кілька метрів від землі, коліна в неї злегка тремтіли. Мінну вдочерили з Колумбії. Мама з татом поїхали туди по неї тоді, як вона ще немовлям лишилася сиротою. Іноді я думаю, чи вона, бува, не індіанська принцеса. Вона трохи на неї схожа. І цього купальського вечора, коли Мінна стояла біля вершини багаття і коси в неї розвівалися на вітрі, мені здалося, що вона схожа на індіанську принцесу більше, ніж будь-коли. Я трохи цим потішився, аж тут дядько Тур вийняв свою запальничку. Він саме збирався підпалювати, як Крелле крикнула:

— Мольодята!

Усі обернулися. І справді, через недавнечко скошене поле простували молодята. Дідусь і тітка-бабуня! Зі мною, певно, стався легкий шок. Здавалося, ніби я просто дивлюся кіно. Тітонька-бабуня, виряджена в татів костюм, була за молодого. Вона скидалася на гладкого пінгвіна. А дідусь був убраний у довгу білу сукню, фату й черевики на високих підборах. За весільний букет правив дідусів кактус.

Ну ж ми того вечора й насміялися! Мама так похлинулася грушевим лимонадом, що кашляла до наступного дня. Навіть дядько Тур аж лягав зі сміху. А найкраще з усього було те, що ніхто не згадав про багаття.

Та коли надійшла пора дідусеві й тітці-бабуні стрибати через багаття, дядько Тур знов вийняв запальничку.

— Не запалюйте! — скрикнула Лена.

Усі глянули на неї з подивом, та, перш ніж ми й собі встигли запротестувати, дядько підпалив. Я побачив, що Лена на мить затамувала подих. Вона збиралася з духом, щоб крикнути на цілий світ. Так, як лише вона й могла. Я ще встиг прикласти до вух долоні, як той крик пролунав:

— Гасіть! — ревнула Лена.

Полум’я обабіч багаття підбиралося вгору до відьми.

— Мамо, то лялька! Всередині відьми лялька! Гасіть!

Першою похопилась Мінна. Вона миттю спорожнила бляшанку, де лежала ковбаса, й набрала в неї морської води. І тоді всі мовби прокинулися. Ми заходилися спорожняти всі бляшанки й коробки, які тільки знайшлися, і, натикаючись одне на одного, бігали то до води, то назад. Тато вказував нам рукою, верховодив і намагався поставити нас вервечкою. Він належить до добровільної пожежної дружини нашої околиці. Однак це мало що дало. Вогонь розгорався все дужче й дужче.

— О ні, о ні, — заскиглив я тихо, не наважуючись більше дивитися на відьму.

Десь за чверть години ми зрозуміли, що погасити не вдасться. Вогнище палало.

— Нічого не вийде, — крикнув дядько Тур і розвів руками.

Саме тоді, як він це сказав і всі сподівання виявились марні, ми почули, що хтось завів трактора. Той трактор досі стояв у полі з повним фургоном гною. І ось дідусь сів у нього й на повній швидкості дав задній хід у наш бік.

— Геть з дороги, — крикнув він із вікна, відгортаючи від очей фату.

Мама верескнула. І то все, що вона встигла, перш ніж молода на