Читати книгу - "Мявчик та Вогник: Зламане Дзеркало Світів, Герцог Фламберг"

– Чого прийшли, світлі створіння? – 

прошепотіла тінь. – Тут світ тіней, вам тут не місце.

– Ми шукаємо уламок Дзеркала Світів, – відповіла Муся. – Воно розбилося, і це спричиняє хаос.

Тінь великого кота нахмурилася. 

– Дзеркало? Бачив щось блискуче, що впало з неба. Воно сховалося глибоко в лісі. Але туди не пройти. Там... дуже багато тіней.

– Дуже багато тіней? І що з того? Ми теж тіні бачимо щодня, – здивувався Вогник.

– Наші тіні... особливі, – прошепотіла тінь. – Вони не люблять непроханих гостей. Вони... граються.

Не встигла тінь договорити, як на них налетіла хмара маленьких, юрких тіней – тіні комах, листя, травинок. Вони обліпили героїв, лоскочучи і заважаючи рухатися.

– Ха-ха-ха! Лоскотно! – сміявся Вогник, намагаючись відмахнутися.

– Це не смішно, Вогнику! Вони лізуть мені у вуха! – верещав Мявчик.

– Я ж казала, що тут повно пилюки! А тепер ще й тіней! Це жахливо! – обурилася Шапка, намагаючись відбитися від тіні комара, яка, здавалося, намагалася сісти їй на помпон.

Тінь великого кота зітхнула. 

– Бачите? Вони люблять гратися. Якщо хочете пройти, доведеться... зіграти з ними. Якщо ви їх переможете в їхніх іграх, вони пропустять вас.

– Ігри? Які ігри? – спитала Муся.

– Тіньові ігри. Кожна тінь має свою гру, яка відображає її особистість або бажання. Вам потрібно вгадати, у що вони грають, і виграти, дотримуючись їхніх правил, навіть якщо вони відрізняються від правил звичайного світу, – прошепотіла тінь.

Муся пригадала, що у світі тіней діють дещо інші закони. Тут тіні могли проявляти незалежність, але все ще були пов'язані зі своїми господарями емоційним зв'язком. Саме цей зв'язок і треба було використовувати, щоб грати з ними.

– Звучить як головоломка, – сказала Муся.

– Звучить як нудьга, – пробурмотів Мявчик. – Я краще б подрімав, поки вони граються.

Але вибору не було. Якщо вони хотіли знайти уламок Дзеркала, їм доведеться зіграти в тіньові ігри.

Першою до них підійшла тінь зайця. Вона стрибала навколо, виконуючи дивні піруети. 

– У що ти граєш? – спитав Мявчик. Тінь зайця зупинилася і показала на себе, а потім на небо.

– Стрибки? Ти граєш у стрибки?” – здогадався Вогник. Тінь зайця кивнула.

– Добре! Мявчику, покажи, на що ти здатен! – сказав Вогник.

Мявчик, хоч і не любив фізичні вправи, зібрався і стрибнув. Його тінь, яка досі сиділа на пеньку, з подивом підняла голову, а потім... теж стрибнула, але набагато вище і далі за Мявчика.

– Гей! Так нечесно! Моя тінь мене випередила! – обурився Мявчик.

Тінь зайця засміялася. 

– Ви не зрозуміли. Це тіньові стрибки. Ваші тіні змагаються з моєю тінню.

Значить, правила були складнішими, ніж здавалося. Героям довелося змусити свої тіні (або їх відсутність, у випадку Шапки, чия тінь ховалася в кущах) грати за правилами тіньового світу.

Тінь Мявчика, виявилося, була дуже спритною і любила змагатися. Після недовгих переговорів (Мявчик переконував її обіцянками додаткових годин сну біля каміна), його тінь погодилася змагатися з тінню зайця у стрибках. Це було кумедно – дивитися, як тінь Мявчика, чорний силует, легко і граційно злітає у повітря, залишаючи позаду тінь зайця, яка незграбно спотикалася на кожному третьому кроці.

Наступною була тінь дерева. Вона стояла непорушно, а її гілки тремтіли на вітрі. 

– Ти граєш у... хто довше простоїть? – спитала Муся. 

Тінь дерева похитала гілками – ні.

 – Ти граєш у... хто найсильніший? – спробував Вогник. Тінь дерева знову похитала гілками.

– Може, ти граєш у “Хто найтінистіший”?” – припустила Шапка. Тінь дерева схилила гілки на знак згоди.

– Найтінистіший? Як це? – здивувався Мявчик.

Тінь дерева показала на своє відображення у невидимій калюжі (у світі тіней навіть калюжі були “тіньовими”), яке було дуже темним і насиченим. Потім вона показала на тіні героїв, які були світлішими.

– Зрозуміло, – сказала Муся. – Нам потрібно зробити наші тіні максимально темними. Як це зробити?

– Можливо, потрібно сховатися від світла? – запропонував Вогник. Але у світі тіней світла майже не було, воно було тьмяним і розсіяним.

Тінь великого кота прошепотіла: 

– Сила тіні... в її глибині. В її таємниці. Вам потрібно... показати свої тіні з іншого боку.

– З іншого боку? – Мявчик задумався. – Може, нам потрібно показати наші... приховані сторони? Наші таємниці?

Це було непросто. Мявчик ніколи не любив ділитися своїми таємницями – наприклад, про те, що він іноді мріє стати... оперним співаком. Вогник приховував, що іноді боїться темряви (що досить кумедно для дракона, який дихає вогнем). Муся мала таємницю про те, що вона колекціонує крихітні порцелянові фігурки котів-балерин. А Шапка... у Шапки було стільки таємниць, що вони, мабуть, самі мали власні тіні.

Але заради порятунку Букнета їм довелося відкрити свої маленькі таємниці. Мявчик промявчав у глибину лісу оперну арію (це прозвучало досить кумедно, але його тінь помітно потемніла). Вогник зізнався своїй тіні, що боїться темряви (його тінь, яка досі пустувала, на мить стала серйозною і міцно вхопилася за нього). Муся показала своїй тіні маленьку фігурку балерини (її тінь замилувалася). А Шапка... Шапка зізналася, що її помпон насправді не пухнастий від природи, а тому, що вона використовує спеціальний тіньовий лак для хутра (її тінь Шапки, яка досі насміхалася з неї, з повагою схилила голову).

Їхні тіні стали темнішими, насиченішими, ніби наповнилися глибиною їхніх особистостей. Тінь дерева кивнула на знак визнання перемоги.

Так, крок за кроком, вони проходили через тіньові ігри. Вони грали в “Хто найшвидше сховається” з тінню лисиці (Мявчик виявився майстром ховатися, його тінь зникала швидше за нього самого), в “Хто найстрашніше гаркне” з тінню вовка (Вогник, хоч і маленький, видав такий гаркіт, що тінь вовка “відступила” з повагою, а Шапка закрилася помпоном), в “Хто найзаплутаніший клубок” з тінню павука (Муся, використовуючи магію, заплутала свою тінь так, що тінь павука здалася).