Читати книгу - "Про Грибочка і Листочка , Radka"

Одного осіннього ранку з-під землі пробив Грибочок.
Місце, де він з'явився, було напрочуд гарним. Могутні дуби обступали його з усіх боків, стрункі сосни тягнулися до неба, а тендітні берізки розвивали на вітрі свої нижні віти. Кущі, густо вкриті листям, сиділи клубочками то тут, то там.
У цю пору року ліс здався неймовірним, казковим. Бо він увібрав у себе всі барви осені: жовті, помаранчеві, золотаві, зеленуваті, коричневі й навіть червоні. Лише ялини та сосни гордо здіймалися над іншими деревами, бо їх листочки—а точніше, гострі зелені голочки—не змінили свого кольору ні восени, ні взимку.
Ліс наповнювався чудовими ароматами. У свіжий запах лісу вплітались нотки пожовклого листя, солодких, стиглих ягід, духмяних осінніх грибів і ледь відчутний, морозний подих зими, що наближалася.
Було майже тихо. Птахи вже відлетіли у теплі краї. Лише зрідка скрекотіла невдоволена сорока, пурхали в пошуках їжі синички, а вночі перегукувалися сови з пугачами. 
Так ось. Пробився наш Грибочок і дуже зрадів такій красі. Хоча бачив він небагато, бо тільки визирав із землі, його вразили дерева, що, здавалося, торкалися неба. Яскраві барви. Маленькому здалося, що тут зібрані всі кольори, які тільки існують на світі.  
Тож у свій перший день Грибочок уважно роздивлявся все довкола. А наступного ранку помітив, що став трохи вищим і вже визирав над опалим листям. Він умився росою, потягнувся і з нетерпінням став чекати на нові пригоди.
Та чекати довго не довелося.
Раптом повіяв вітер. Листя зашелестіло, загуло, дерева захиталися, і один листочок закружляв у повітрі, а тоді плавно опустився просто на шапочку Грибочка.
— Ой! Що ти робиш? — обурився Грибочок.
— Вибач, я не навмисне! — занепокоївся Листочок.
— Негайно злізь! — не вгавав малюк.
— Я б із радістю, але... я…я приклеївся, — розгублено відповів новий знайомий.
— Як це — приклеївся? І хто ти взагалі такий?
— О, дозволь відрекомендуватися! Я — Листочок.
— Який ще Листочок? — здивувався Грибочок.
— Ти що, сьогодні народився? — примружився Листочок.
— Ні, вчора, — гордо випростався Грибочок.
— Ну ось, тепер усе зрозуміло… Я — Листочок. Бачиш он там, на дереві, такі ж, як я, ростуть?
— Бачу! А що таке дерево?
— Ось ці коричневі стовбури, що тягнуться вгору.
— Та-а-ак…
— А на них тримаються жовті листочки. Колись і я був зеленим і міцним. Тримався за свою улюблену гілочку. Але потім пожовтів, ослаб — і вітер зірвав мене. Тепер ти зрозумів? — зітхнув Листочок.
— Та-а-ак… Але чому ти був зеленим?
— Розумієш, навесні...
— А що таке весна? — нетерпляче перебив Грибочок.
— Весна — це осінь навпаки!
— Що ти таке кажеш, як осінь може бути навпаки? — Грибочок аж підстрибнув.
— Зараз осінь. Листя жовкне і падає, звірі готуються до сплячки, а птахи відлітають у вирій, — лагідно пояснив Листочок. — А весною все навпаки! Листочки знову виростають — молоді, зелені. Звірі народжують дитинчат, а птахи повертаються і будують гнізда.
Грибочок замислився і намагався це уявити. Але у нього нічого не виходило. Він не знав, що таке сплячка, дитинчата чи вирій. Він був вчорашній. Але його новий друг усе йому пояснив, адже він народився ще у травні і п’ять місяців жив на високому дубі, тому знав геть усе. 
- А із звірами ти скоро познайомишся. – закінчив свою розповідь Листок.
- Познайомлюся? А це безпечно? – занепокоївся малюк.
- Не турбуйся. Я тобі усе розповім. А зараз давай готуватися до сну.
- Як уже? Але чому? Сонечко ще світить? – запитав Грибочок.
- Восени дні короткі і вже скоро стане темно, – сказав Листок.
- Ну добре… А ти залишишся зі мною? – попросив Грибок.
- Авжеж! – погодився той.