Читати книгу - "2. Прокляття Старого Млина, Yana Letta"

Розділ 2: Приїзд нового дільничого

Наступного ранку село вирувало.

Біля магазину зібралися всі – від баби Варвари з подругою Ганною до діда Петра, який зазвичай уникав таких зібрань, але сьогодні прийшов спеціально, щоб подивитися на нового поліцейського.

Новий дільничий мав приїхати сьогодні.

І не просто приїхати – переїхати у Шпилі назавжди.

— Сподіваюся, хоч цей буде розумніший за попереднього, — бурчав дід Петро, погладжуючи бороду.

— Та що там розумніший, аби не пив, — додала баба Варвара.

— І щоб не ганяв на машині так, що кури летять по всьому селу, — підключилася баба Марія.

— А я думаю, що цей буде ще гірший, — похмуро сказав Іван, стоячи поруч із Максимом, Соломією та Тимком.

— Чому? — запитав Тимко.

— Бо попереднього хоч не було в селі половину часу, а цей житиме тут.

Максим знизав плечима.

— Побачимо.

Раптом баба Ганна, яка стояла біля паркану, підняла руку й показала в кінець дороги.

— О! Їде!

Усі різко повернули голови.

Вулицею сунула біла поліцейська машина.

Вона їхала повільно, важливо, немов її водій хотів, щоб кожен житель села встиг запам’ятати, що тепер у Шпилях є закон.

Машина зупинилася біля магазину.

Двері гучно відчинилися.

І з салону вийшов капітан Григорій Буряк.

Це був кремезний чоловік середнього віку, з великими вусами й трохи надто тісною формою.

Його черевики блищали, ніби їх натирали годинами.

А обличчя було таким серйозним і важливим, що навіть баба Варвара не зважилася одразу прокоментувати.

Капітан Буряк обвів поглядом натовп і голосно прочистив горло.

— Так, значить! Слухайте мене уважно!

Усі замовкли.

Навіть кури в сусідньому дворі перестали кудкудакати.

Капітан Буряк крокнув уперед і суворо втупився в натовп.

— Відсьогодні порядок у Шпилях контролюю я.

Люди перезирнулися.

— Тепер тут буде дисципліна!

Дід Петро тихо хмикнув, але нічого не сказав.

— І найголовніше! — капітан різко підняв вказівний палець. — Я чув, що в цьому селі є четверо дітей, які дуже люблять лізти не у свої справи!

Максим, Соломія, Тимко й Іван відчули, як на них відразу звернули всі погляди.

Іван миттєво зробив вигляд, що його тут немає.

Капітан Буряк дивився прямо на них.

— Запам’ятайте, малявки, у цьому селі більше не буде ніяких "дитячих розслідувань"!!!

Соломія схрестила руки й нахилила голову.

— А хто розслідуватиме, як не ми?

Капітан Буряк надувся, як індик.

— А розслідуванням займатиметься поліція!

— Тобто ви? — уточнив Тимко.

— Саме так!

— А що ви вже розслідували?

Буряк почервонів, як стиглий буряк.

— Тепер я тут головний!

Іван тихо прошепотів Максиму:

— Геніальна відповідь.

Капітан ще раз прочистив горло й підняв підборіддя.

— Усі ваші ігри в детективів закінчилися.

Максим повільно всміхнувся.

— Побачимо.

Капітан Буряк знову почервонів.

— Ніяких "побачимо"! Якщо я хоч раз застану вас на місці злочину — буде розмова з батьками!

— А що в нас за злочини в Шпилях? — поцікавився Тимко.

— От! — капітан Буряк різко махнув рукою. — Бачите! Вже цікавляться, вже лізуть!

Соломія зітхнула.

— Добре, добре, не ліземо.

Капітан Буряк уважно подивився на них, ніби намагався вирішити, чи варто їх посадити під домашній арешт уже зараз.

Але потім важко видихнув і повернувся до натовпу.

— Усі все зрозуміли?

— Так, зрозуміли, — сказала баба Варвара.

— Дисципліна і порядок!

— Звісно, звісно, — кивнув дід Петро.

— Відтепер ніяких підозрілих справ!

— Та кому вони треба, ті справи, — пробурчала баба Марія.

Капітан Буряк ще раз грізно подивився на Максима, Соломію, Тимка й Івана.

А потім урочисто попрямував до своєї нової дільниці — маленького будиночка з табличкою "Поліція", який раніше був складом для зерна.

Люди почекали, поки він зайде всередину.

А потім дід Петро голосно пробурмотів:

— Ну що, даю йому тиждень.

— Я даю три дні, — додала баба Варвара.

— Я два, — сказала баба Марія.

— На що ви даєте? — запитав Іван.

— На те, поки він зрозуміє, що Шпилі — це не звичайне село, — пояснив дід Петро.

Максим і Соломія перезирнулися.

Вони вже знали, що довго цей капітан Буряк не протримається без пригод.

Але поки що було зрозуміло одне:

У них з’явився новий ворог.

Того ж вечора Бублик сидів на підвіконні Максима й уважно спостерігав, як через дорогу у своєму новому кабінеті розташовувався капітан Буряк.

Кіт повільно кліпав очима.

Капітан розкладав папери, брав у руки телефон, потім клав його, потім знову розкладав папери.

Його губи рухалися, ніби він щось бурмотів сам собі.

Бублик зітхнув.

Максим усміхнувся.

— Тобі він теж не подобається?

Бублик не відреагував.

Просто згорнувся калачиком і відвернувся хвостом.

Кіт зробив свої висновки.

І вони були не на користь Буряка.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍