Читати книгу - "Обрані, Надія Залива"

Розділ 2 А це селище не таке вже й маленьке

Розділ 2 А це селище не таке вже й маленьке

Зібралася я досить швидко і вже за п’ять хвилин стояла на ганку і грілася в променях сонця. Нарешті дощі припинилися, і зовсім скоро сонце висушити калюжі. Скрип дверей сповістив, що я вже тут не одна.

– Кіро, де твій кинджал?

– Він залишився вдома, – неохоче сповістила я.

Цей кинджал подарував мені Річард на початку мого навчання у Школі. За неповних три роки навчання я ледве змогла освоїти магію, на решту не вистачало ні часу ні сил.

– Ти постійно їздиш Тарлесом. Ти повинна вміти себе захищати. Сутички з магами трапляються все частіше.

– Ти ж сам знаєш, що холодна зброя не для мене. І до того ж я не збираюся полювати на вовкулаків, просто шукаю магічну книгу.

– Краще б ти полювала на вовкулаків, від них хоч знаєш чого очікувати. А магів передбачити неможливо.

Переконувати Річарда – марна справа. До того ж десь у глибині душі, ну дуже глибоко, я була з ним згодна. Але погодитися з ним означає втратити здобуту свободу і повернутися до навчання у Школі. Я до цього ще не готова.

– А Прит не таке вже й маленьке селище, – промовила я оглядаючись навколо.

Корчма знаходилася майже на околиці. Дорога, що до неї йшла відокремлювала Прит з його хатинами, господарськими приміщеннями і церквою від полів, за якими вдалині виднівся ліс, а з-за ближніх пагорбів доносилося дзюрчання річки.

В селищі кипіло життя. З кузні долинами звуки кування металу. То тут, то там перегукувалися півні та кудахкали кури. Дорогою їздили селяни до млина, траплялися тут і торгові вози, що їхали до Ворлена.

Двоє старших хлопців носили воду з колодязя, а зовсім малі дітлахи гралися у затінку дерев. З полів вже поверталися стада тварин, піднімаючи за собою клуби пилу.

– Розділимося? – запропонувала я.

– Хороша ідея. Я зайду в Ратушу, поговорю зі старостою, а потім огляну селище.

– А я огляну околиці, – підтримала Річарда. – Візьму твого Онікса, – впевнено заявила я.

– А що трапилося з Ейлат? – Річард з підозрою поглянув на мене.

– Вона почала кульгати, залишила її в Корнелі.

– Щось серйозне?

– Оступилася на бруківці, – без вагань збрехала я. – Тижні через три одужає.

– А ти як, все в порядку? – занепокоївся Річард.

– Так, – заспокоїла я його.

– Ейлат необхідно переправити до Школи, там про неї краще подбають.

– Я вже про все домовилася.

Річард заспокоївся і я з полегшенням видихнула. Сьогодні я вже вдруге була близькою до свого повернення до Школи. Брехати Річарду не хотіла, але і правду сказати не могла. Під Корнелом маги на мене влаштували засідку, і я гнала Ейлат сотні миль, щоб вискочити з оточення і відірватися від погоні. Якби Річард довідався про це, зачинив би мене назавжди в архівах Школи.

– Добре, бери Онікса. Будь обережна.

– Буду, – запевнила я обраного і направилася до стайні.

День пройшов насичено. Майже всі мешканці селища були охочі до розмов, а особливо до пліток, тому переслухала їх я досить багато. Але на превеликий жаль, нічого корисного мені не повідомили. У Річарда теж були сумнівні успіхи. Староста запевнив, що магів у їхньому селищі не було вже більше року, живуть тільки місцеві. Господар корчми теж підтвердив, що у нього тільки торговці зупиняються останнім часом.

***

У нічному небі висів молодий місяць. Його холодне, блакитне сяйво освічувало територію на декілька миль навколо. Ми йшли лісом в пошуках джерела, намагаючись підійти якомога ближче до нього.

Від однотипних видів нічного лісу я вже втомилася і не відмовилася б повернутися в корчму.

Адже лише годину тому ми спокійно відпочивали, доки не відчули досить близько джерело. Їх було декілька і руйнівна сила одного з них вже вирвалася на волю. На щастя постраждали лише дерева. І ще два джерела ми відчували десь неподалік. Річард задіяв закляття пошуку і ліворуч блимнули контури джерел. Кристали відправилися в обидва контури і обраний прочитав закляття. Я лише спостерігала. Річард сильний маг, і два таких джерела для нього не стануть проблемою. Не раз спостерігала за його роботою, він робить це легко і просто. Завжди точно і вивірено дозує силу, не поспішає.

– Я їх не контролюю! – Річард здивовано подивився на мене.

Я поглянула на джерело магічним зором. Не може бути. Сила джерел зменшувалася і зрештою зникла, а наші кристали залишилися порожніми.

– Як таке можливо?

Річард теж перейшов на магічний зір і вивчав контури джерел.

– Схоже на те, що сила повернулася назад, до силових ліній.

– Як таке можливо? Адже нас вчили, що лише кристали можуть втримати силу стихій.

– Стабільні силові лінії теж добре тримають силу стихій. Навіть краще за кристали, адже вони природні на відміну від штучно створених кристалів. Але обрані так і не знайшли способу повертати силу назад до ліній.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍