Читати книжки он-лайн » Публіцистика 📰🎙️💬 » ...коли один скаже: Слава Україні!

Читати книгу - "...коли один скаже: Слава Україні!"

144
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 42
Перейти на сторінку:
коли всі поневолені народи валитимуть тюрму єдиним, об’єднаним фронтом. Поширювання ідей спільного фронту, творення його на кожному місці, координація дій, спільне плянування — це завдання того часу. Ідея й концепція АБН дає відповідь на московську політику розсіювання, бо створює можливість боротьби за власну національну державність також поза власною етнографічною територією, зв’язавши в одну долю всі народи. За самостійну Україну можна боротися і в Туркестані, і в Сибірі, і навпаки — за самостійні Ідель-Урал чи Грузію в Україні.

Ми вважаємо російський народ за загарбника, тому не сміє бути притупленою гострота українського антиросійського фронту, ані не сміє поширюватися серед українських народніх прошарків баламутство. Загально: завданням ОУН-УПА-УГВР в Україні і взагалі в підросійському світі є перший фронт (з погляду Заходу другий) — пляново зорганізувати, зцементувати в сенсі політичному, мілітарному, фронт національно-визвольних революцій поневолених народів, ведених за одним генеральним пляном і за ті самі цілі. Терен дії: увесь СССР і країни «сфери його впливів». Політична організація мусить бути збережена за всяких умов, хоч би це були лише порозкидані (по різних осередках) кущі однодумців, але зі стійким поглядом і ясною метою дії. Ми переконані, що за ніякого терору не можна буде ліквідувати нашої організації. Моменту революційного зриву ніколи не можна передбачати, ані вирахувати. Не раз мала іскра викликує великий пожар.

Ці найзагальніше відмічені завдання є важливі і на випадок війни, яка не міняє головних векторів нашої стратегії, метою якої є в кожній ситуації знайти ініціятивно найдогідніший момент для збройного зриву. Із вибухом війни входить у гру окремий чинник. Така чи інша наша постава до нього є залежна від:

а) проголошених західнім світом цілей війни, тобто його постави до УССД і розподілу російської імперії; визнання України суверенним чинником і постави до інших поневолених Росією народів;

б) стратегічно-воєнної концепції західнього світу, тобто розщеплення фронтів по всіх теренах імперії, чи однобічний удар у стилю Гітлера, що, зрештою, випливав із політичної концепції війни.

Якщо б Захід ще до війни прийняв наші цілі, це означало б вилучення із знищувальної воєнної дії теренів України та інших поневолених Москвою народів і концентрування на російській території, себто врахування другого фронту — за залізною заслоною.

Розправляючись із ворогом у себе в хаті, треба тямити, що він остаточно лише тоді буде переможений, коли скапітулює на своїй землі. Це мусять враховувати члени поневолених народів, які будуть кинуті на російську землю. Вони муситимуть різними способами демобілізувати запілля, унеможливлювати його консолідацію. Очевидно, що є можливі різні варіянти воєнної стратегії. Успішність того чи іншого зумовлює правильність політичної концепції війни. У першій фазі війни (якщо в середині самого СССР не станеться щось непередбачу-ване, яке створить для нас нагоду) нам треба буде зосереджуватися на політичну дію в СССР, підготовку мілітарних кадрів, розбудову пов-станчої армії, її поширювання, побільшування, із відповідними акціями, як цього уже нас навчила практика попередньої війни, на консолідацію дій із повстанчими й політичними формаціями інших народів, проникання в лави червоноармійців, організування їхнього переходу в повстанчі армії, на розбудову нашої мілітарної і політичної сили, що її ми введемо в повну акцію в пригожий для нас момент. Безумовно, що при такій тактиці будуть жорстокі протиакції МВД, проти яких нам треба буде збройне боротися, однак лише таким способом можна розбудувати силу, яку все ж таки легше втримувати в час війни, ніж сьогодні. Тому ми переконані, що можливості наших дій скріпляться з вибухом війни. Коли б мав бути всенародний зрив озброєного народу, про це треба буде вирішувати в кожночасній ситуації, розваживши сукупність справ і становища в середині імперії й на фронтах війни.

Є можливим, що Захід, не маючи іншого виходу, займатиме становище до доконаних в Україні фактів у сенсі прихильного до них ставлення. Проте наша організація не братиме участи в жодних буферних розв’язках української справи, але розбудовуватиме власну силу знизу, у народі, і то так, щоб жодне розпорядження буферного українського «уряду» фактично не могло бути проведене в життя без нашої апробати, щоб усім було очевидно, що вирішною силою в Україні може бути лише та сила, яка суверенно ставить українську справу. Повсюдна приявність нашої мережі приневолить чужі чинники міняти свою настанову до української власнопідметности. За умов принципового заперечення української суверенности, наша боротьба не припинялася б.

Розбудовуючи перший (із погляду Заходу другий) фронт на рідних землях, ми змагаємо за кордоном до того, щоб Захід визнав наші цілі й прийняв за свої, проголосивши їх метою визвольної війни. Наявним показником прийняття їх мало би бути координування дій Заходу з другим фронтом через співпрацю з політичним координаційним осередком підпільних рухів і з мілітарним — повстанчих армій.

Доки Захід цим способом не поставить української справи, немає підстав для того, щоб вірити в його добрі наміри. Доки, наприклад, не сформується на еміґрації українська армія на таких самих засадах і правах, як французька, чи голляндська в рамцях атлянтійської, — при визнанню політичного революційного українського диспонента тією армією, — так довго всі обіцянки Заходу будуть пустими словами. Ідея національно-державного визволення є така справедлива, що висування її найменшою мірою не комплікувало б дипломатичної ситуації західніх альянсів так, як не ускладнює її домагання свободи для людини.

Наша акція за кордоном повинна йти в тому напрямі, щоб війні надати визвольного характеру. Наші завдання — здобути допомогу для власнопідметної акції, спертої на власні сили.

Із москалями нема спільної мови

У 1951 і 1952 рр., коли внаслідок московсько-більшовицької аґресії в різних частинах вільного світу виникла можливість вибуху Третьої світової війни, на Заході, у Німеччині й США, з’явилася ще одна форма московського імперіялізму, звернена проти еміґрацій поневолених Москвою народів. Так звані біломосков-ські політичні групи, очолені А. Керенським, розпочали інтенсивну політичну акцію з програмою знищення большевизму, але зберегти імперію, затримуючи в подальшій неволі «всі народи Росії». Для своєї диверсії вони здобули велику підтримку з боку американських кіл; тоді постали такі творива, як СОНР, АКВБ, КЦАБ і т. п. зі спільним завданням звести до спільного кітла політичні сили еміґрацій поневолених народів, а їхню боротьбу проти Москви і її імперіялізму перетворити на боротьбу лише проти большевицького режиму й комуністичної системи.

Ці ворожі для української справи затії затаврував Ст. Бандера у своїх статтях: «Із москалями нема спільної мови» та у двох наступних — «Первородний гріх проросійської концепції» і «Відкриті карти». Провід ЗЧ ОУН видав дві заяви, підтримуючи спільні «Позиції українських політичних установ та організацій» з 27.12.1952

1 2 3 4 ... 42
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «...коли один скаже: Слава Україні!», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "...коли один скаже: Слава Україні!"