Читати книгу - "...коли один скаже: Слава Україні!"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Нижче наведена стаття була друкована за підписом Ст. Бандери в тижневику «Український Самостійник», Мюнхен, рік III, ч. 42/143 з 12.10.1952 р.
* * *
В українській політиці вже давно устійнилася однодушна негативна постава до всіх явних чи замаскованих намагань впрягти українську справу до московського імперіялістичного воза. Усюди, поза засягом московського насильства, українська національна спільнота ставиться до того роду московських затій так, як звичайно до ворожих починів. І кожна спроба з боку москалів зробити вилім в українському фронті є цілком безнадійна.
Тим часом за таке завдання — змінити цю послідовну поставу української політики — приймають ті американські політичні кола, які в теперішній психологічній війні з большевизмом організують американські акції на цьому відтинку. Вони різними засобами намагаються звести в одно річище й визвольні змагання народів, поневолених Москвою, у першу чергу України, і протирежимні, антикомуністичні тенденції серед московського народу, репрезентовані його політичною еміграцією. Базою спільної дії мало б бути передусім саме неґативне ставлення до большевизму як до режиму й комуністичної системи, боротьба за його усунення та за встановлення на його місце демократичного ладу. Що ж стосується державно-політичного укладу на місці СССР, то мала б залишитись російська імперія в дотеперішньому складі, до якої далі належала б Україна й інші народи, хіба що самі форми їхньої підлеглосте були б у дечому змінені. Максимальні «концесії», які допускала б ця концепція народам, що борються за своє визволення від Москви, -це було б відкладення їхнього державного визначення на пізніше, після переможення большевизму спільними силами й встановлення демократії в російській імперії. До того часу Україна й інші народи мали б переставити свої визвольні змагання тільки на протирежимну, протикомуністичну боротьбу й провадити її в аспекті неподільности російської імперії, із пристосуванням до московських бажань.
Така концепція зустрілась з одностайним різким відпором усіх українських політичних середовищ на еміґрації, коли московські чинники пробували ввести її в дію, а американські аранжери й покровителі тримались за лаштунками. Після того американська політична акція в цьому ж напрямі почала виявлятись щораз виразніше, ставлячи цю проросійську, єдинонеділимську концепцію як офіційну лінію політики США. Різні засоби політичного натиску й з’єднування мають зламати одностайність українського відпору та перетягнути слабкі й податливі на такі методи елементи серед української політичної еміґрації. Настійливість американських чинників, які ведуть цю акцію, готова посунутись до таких меж, що, мовляв, становище української сторони до такої їхньої концепції вони будуть трактувати як чинник українсько-американських взаємин. Тобто, що керівні політичні кола США будуть так ставитися до українських політичних сил, як ці ставитимуться до їхньої проро-сійської політичної акції.
Цього роду прояви й суґестії мають за ціль викликати спанте-личеність в українській політиці на еміґрації, позбавити її під-метности й перетворити на податливий об’єкт у тактичних заграх чужої політики. У такій ситуації всі українські самостійницькі сили мусять виявити свою національно-політичну зрілість і непохитну стійкість на позиціях нашої визвольної справи.
У першу чергу мусимо категорично відкидати кожну суґестію, щоб нашу поставу супроти будь-яких московських плянів, акцій і сил не могли трактувати в іншій площині, ніж з позиції української визвольної боротьби й політики. Коли хтось намагається трансформувати це на відношення між нами й США, то цього не можна ані вважати за поважне ставлення справи, ані тим більш до такого ставлення достосовуватися. Бо ставлення до Москви, до московської нації і державности, до всіх складників і форм московського ім-періялізму — це виросле з вікової історії, основне питання життя й розвитку української нації. Воно стоїть у нас на першому пляні. Натомість актуальна концепція політики США в психологічній війні з большевизмом — це питання тільки політичної тактики й при цьому дуже сумнівної. Американська акція по лінії єдиноне-ділимській — це, із погляду українських визвольних змагань, явище тільки кон’юнктурного значення, незалежно від її можливої натуги й часу тривання.
Питання нашого відношення до різних московських сил й акцій, які заторкують українські справи, зокрема визвольні змагання й самостійність України під будь-яким оглядом, оцінюємо, вирішуємо й реалізуємо тільки згідно з українською рацією. На суть такого нашого відношення не можуть мати впливу ці обставини, що означені московські акції виступають у сплетенні з акціями третіх сил або мають від них підтримку, хоч би нам навіть дуже залежало на добрих взаєминах із тими силами.
Акція згаданих американських кіл знову ставить перед українськими політичними силами за кордоном справу співдії з московськими протикомуністичними, але імперіялістични-ми середовищами. Зміст однородної відповіді всіх українських самостійницьких сил у такій засадничій справі визвольної політики не може достосуватись до бажання зацікавлених чужосторонніх чинників, ані до того, чим вони підпирають свої бажання. Ця відповідь перерішена самою природою, цілями й положенням обидвох справжніх партнерів: українського й московського.
Цілі визвольних змагань України й союзних народів є незмінні й цілком виразні: повне визволення від загарбницького й насильницького імперіялізму московської нації в цілому і його теперішньої форми, большевизму — зокрема. Знищення комуністичної системи й режиму. Повний розрив будь-яких пов’язань із Росією. Побудова суверенних національних держав на етнографічному просторі кожного народу.
Історичний досвід переконливо повчає нас, що Росія при всіх внутрішніх перемінах ніколи не зміняла, ні не послаблювала свого імперіялізму — гону загарбувати, визискувати й нищити інші народи, зокрема український. Унаслідок національного поневолення Україна, як теж інші народи в такому ж становищі, зазнала саме найгірших лих, із-поміж усіх тих, що ними відзначалась кожна доцьогочасна московська державно-політична й суспільна система. Кожний режим московської тюрми народів зосереджував свої сили, усі найжорстокіші засоби для того, щоб втримати та закріпити поневолення, пограбування й нищення України й інших народів. Московський нарід не тільки не протиставився тому, але в цілому був і залишився носієм цього імперіялізму. Ривалізуючі за владу системи й сили в Росії, намагаючись з’єднати собі симпатії більшо-сти московського народу й плямуючи непопулярні риси противника, завжди суперничали між собою в тому, хто з них здобуде більше для російського імперіялізму. Кожна московська держава, як царська, так демократична й большевицька, завжди послуговувалась підступом і віроломністю супроти України й інших народів і кожну форму союзу перетворювала в найжахливіше поневолення. Отже, ворогом був не тільки даний режим — царський, чи большевицький, не тільки
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «...коли один скаже: Слава Україні!», після закриття браузера.